Читати книгу - "Оголошено вбивство"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Гінч, невже ти думаєш, це вона?..
— Я ще не знаю. Це було б надто очевидно. Не думаю, що якби тобі треба було підкинути кілька отруйних пігулок, ти захотіла б, щоб тебе бачили в чужій спальні. Адже були й інші можливості — й то чимало.
— Чоловіки не ходили нагору.
— Існують сходи чорного ходу. Зрештою, коли чоловік виходить із кімнати, ти не виходиш за ним, щоб перевірити, чи він справді йде туди, куди сказав. Це було б нечемно! Хай там як, а ти не сперечайся зі мною, Мерґатройд. Я хочу повернутися до першого замаху на Леті Блеклок. Щоб почати, упорядкуй факти у своїй голові, бо далі все залежатиме від тебе..
Міс Мерґатройд здавалася стривоженою.
— О, люба Гінч, ти ж знаєш, яка каша у мене в голові!
— Справа не у твоїх мізках або в тій сірій каші, що замінює тобі мізки. Справа у твоїх очах. Ідеться про те, що ти бачила.
— Але ж я нічого не бачила.
— Проблема з тобою, Мерґатройд, як я вже тобі сказала, полягає в тому, що ти не хочеш спробувати. Ну ж бо, напруж увагу. Ось що сталося. Незалежно від того, хто зазіхав на життя Леті Блеклок, він був у вітальні того вечора. Він (я кажу він, бо так легше, проте я не бачу причини, чому це мав бути чоловік, а не жінка, якщо, звісно, обминати увагою той факт, що всі чоловіки — брудні собаки), так-от, він попередньо змастив ті другі двері, які ведуть до вітальні і начебто були забиті цвяхами чи щось таке. Не запитуй мене, коли він їх змастив, бо це тільки заплутує справу. Фактично в будь-який час я можу увійти в будь-який дім у Чипінґ-Клеґорні й робити там усе, що мені заманеться, протягом півгодини. Для цього треба лише з'ясувати, коли туди приходять поденні робітниці і коли господарі йдуть із дому, куди вони йдуть і як довго вони там затримаються. У такому з'ясуванні немає нічого складного. А тепер міркуймо далі. Він змастив ці другі двері. Тепер їх можна було відчинити беззвучно. Ось за якою схемою все відбувалося: світло гасне, двері А (головні двері) розчиняються навстіж. Вимахування ліхтарем, ілюзія пограбування. Тим часом, поки ми всі отетеріли, Ікс (це найкращий термін для того персонажа) спокійно прослизає крізь двері В у темний хол, заходить за спину того швейцарського ідіота, двічі стріляє в Леті Блеклок, а потім стріляє у швейцарця. Кидає револьвер і, поки ледачі мислителі на зразок тебе анітрохи не сумніваються в тому, що стріляв швейцарець, знову прослизає назад до вітальні на той час, коли комусь знову вдається увімкнути світло. Ти все зрозуміла?
— Так… так… але хто то був?
— Якщо ти цього не знаєш, Мерґатройд, то й ніхто не знає.
— Я? — стривожено защебетала міс Мерґатройд. — Але ж я анічогісінько не знаю. Я справді анічогісінько не знаю, Гінч!
— Застосуй те сміття, яке ти називаєш своїм мозком. Почни з того, де був кожен, коли погасло світло.
— Я не знаю.
— Ні, ти знаєш. Ти мене дратуєш, Мерґатройд. Ти знаєш, де була сама, чи не знаєш? Ти була за дверима.
— Так, так… я була. Вони вдарили мені в мозоль, коли відчинилися.
— Чому ти не підеш до доброго педикюрника замість клопотатися над своїм мозолем? Ти скоро здобудеш собі зараження крові. Отже, ти знаєш — ти була за дверима. Я стояла біля камінної полиці, висолопивши язика від спраги. Леті Блеклок — біля столу, що під аркою, простягши руку, щоб узяти портсигар. Патрик Симонс пройшов під аркою до меншої вітальні, де господиня дому виставила трунки. Ти згодна?
— Так, так, я все це пам'ятаю.
— Добре, тоді пригадай також, що хтось пішов за Патриком у ту кімнату чи тільки зрушив із місця, щоб піти за ним. Хтось із чоловіків. Лихо тільки в тому, що я не пам'ятаю, чи то був полковник Істербрук, чи Едмунд Светенгем. А ти пам'ятаєш?
— Ні.
— Ти не пам'ятаєш! Але була ще одна людина, яка вийшла до меншої вітальні, — Філіпа Геймс Я це дуже чітко пам'ятаю тому, що пам'ятаю, як звернула увагу на те, яка в неї гарна і рівна спина, і я тоді сказала собі: «Ця дівчина здавалася б дуже гарною на коні». Я дивилася на неї й думала саме про це. Вона пройшла до камінної полиці в іншій кімнаті. Я не знаю, що їй там було треба, бо саме в ту мить світло погасло.
Отже, таким тоді було розташування людей. У дальній вітальні перебувають Патрик Симонс, Філіпа Геймс і або полковник Істербрук, або Едмунд Светенгем — ми не знаємо, хто з них двох. А зараз, Мерґатройд, будь уважною. Найімовірніше, це зробив один із тих трьох. Якщо котрийсь із присутніх у вітальні захотів вийти в ті далекі двері, він би, природно, доклав усіх зусиль, щоб бути у зручному місці, коли погасне світло. Тому, згідно з моїм припущенням, за всією ймовірністю, то був один із тих трьох. І в цьому випадку, Мерґатройд, ти нічим не зможеш допомогти!
Міс Мерґатройд радісно всміхнулася.
— З другого боку, — провадила Гінчкліф, — існує можливість, що то був не один із тих трьох. І ось тут твоя роль стає вирішальною, Мерґатройд!
— Але звідки я можу знати нехай там що?
— Бо, як я сказала раніше, якщо не знаєш ти, то й ніхто не знає.
— Але я справді не знаю! Я нічого не могла бачити!
— Ой ні, ти могла! Ти єдина людина, яка могла бачити. Бо ти стояла за дверима. Ти могла дивитися на ліхтар, бо двері були між тобою й ним. Ти була обернута обличчям в інший бік, у той самий, куди вказував ліхтар. Решта людей були засліплені. Але ти не була засліплена.
— Ні, ні, мабуть, не була, але я нічого не бачила, пучок світла від ліхтаря ковзав у всі боки, туди й сюди…
— І що він тобі показував? Він зупинявся на обличчях, чи не так? І на столах? І на стільцях?
— Так… так… він зупинявся… Міс Баннер із широко роззявленим ротом, очі в неї вибалушені й моргають…
— Ось це нам і треба! — Іїнчкліф зітхнула з полегкістю. — Труднощі полягають у тому, щоб скористатися з твоєї сірої речовини. Розповідай далі!
— Але я нічого більше не бачила, справді, не бачила.
— Ти хочеш сказати, ти бачила порожню кімнату? Ніхто ніде не стояв? Ніхто ніде не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оголошено вбивство», після закриття браузера.