Читати книгу - "Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів"

Баба говорить:

— Не поспішай, спочиньмо тут на травичці зеленій.

Чоловік спинив віслюка; позлізали вони з возика, розв'язали мішки й почали пригощатися. Силує баба чоловіка:

– Їж, дорогий мій, їж! — і вибирає йому найсмачніше.

Але чоловікові тепер не до їжі і не до пиття. Усе думає, як би позбутися такої біди!

А баба наїлася, випила пляшку міцного вина, випила другу, сп'яніла і заснула.

Чоловікові не треба нічого більше. Поплював у руки, взяв сокиру та так гупнув обухом по бабиному залізному носі, що той переломився. Баба закричала несамовитим голосом, а далі простерлася долілиць, разів двічі тріпнулася й померла. Але коли чоловік вдарив по її носі, той так загудів, що почули в пеклі.

— Го-го! — закричав чорт. — Моїй мамі хтось ніс переломив… До нього! Треба схопити!

І зразу вискочив із пекла.

А чоловік, гадаєте, сидів на місці? Не чекав ні хвилини. Скочив на воза й ломакою гатить віслюка. Осел-неборака не зрозумів, у чому річ, і перелякано помчав що було сили. У возика тільки задок заплигав то в один, то в другий бік.

Уже недалеко було до села, коли чорт вискочив із лісу і знайшов свою матір з переломленим носом. Озирнувся, побачив возика і побіг за ним. Догнав чоловіка саме в ту хвилину, коли той вже повертав до себе у двір.

— Злодій, вбивця! — вигукує чорт. — Далі тобі не жити!

— Пусти! — кричить чоловік. — Тут уже я пан!

Чорт таки тягне чоловіка, а той не дається — вчепився за стовпа.

На крик вибігли діти: кострубаті, замащені, у дранті. Почали галасувати:

— Ой, батько привів нам чорта! Обдеремо його й зі шкури пошиємо черевики!

— Будемо мати й м'ясо!

— А з чортових рогів будуть нам дудки!

Чорт перелякався і почав просити чоловіка:

— Пусти мене, ніколи не буду більше тобі шкодити.

А чоловік каже:

— Не пущу, бо мої діти будуть голодні.

Та чорт таки вирвався. Озирнувся вже аж коло лісу. Вхопив свою матір і скочив просто в пекло.

А чоловік завів у двір віслюка із возиком і від того дня так забагатів, що не було такого багача в цілій окрузі.

Кирик

Жив Кирик-мужичок. Сталася Кирикові велика причина: умерла саме в жнива дитина. Тепер бідний Кирик ходить, шукає, нема кому ямки копати, нема кому труну робити, ніхто не хоче — ніколи. Пішов Кирик до попа.

— Прийшов до вашої милості, щоб ішли дитя хоронити.

— А є у тебе, Кирику, карбованець?

— Нема, — каже.

Не хоче піп дитину ховати. Іде додому Кирик, плаче — ніхто його не слухає. Пішов він сам яму копати. Копає Кирик яму, дивиться — йде дідок.

— Здоров будь, Кирику! Що то ти тут робиш?

— Сталась мені велика причина: умерла у жнива дитина, ніхто не хоче яму копати, то сам копаю.

— Підожди, Кирику, не копай, іди зі мною.

Прийшли вони на долинку.

— Викопай тут, Кирику, ямку на дитинку.

Став копати Кирик ямку на дитину, викопав із срібними карбованцями котельчик. Кирик зрадів, прийшов додому, взяв коня і поїхав у город; купив куль муки пшеничної, пшона, сала. Вертається, коли у нього повен двір людей: той домовину робить, ті пішли яму копать (дізнались, що у Кирика гроші є). Прийшов Кирик до попа, вийняв грошей сорок карбованців.

— Прошу, батюшко, дитину ховати з собором.

— Зараз, Кирику, іди додому, я зараз буду.

Не дійшов Кирик додому, як уже йде дванадцять попів з дванадцяти церков. І цей піп з попадею йде. Почали дитину з собором ховати, як купецького сина.

Поховали, сіли трапезувати. Піп хоче спитати в Кирика, де то він грошей дістав. А попадя і каже:

— Не допитуйся тепер, бо будеш із хати сторч махати. Діждеш посту. Кирик ніде не дінеться. Стане він говіти, спитаєш його на духу, де він гроші взяв. Не признається — не станеш його сповідати.

Піп дожидає посту. Став Кирик говіти, став піп його допитувати, де він добув грошики.

— Які ти гріхи маєш?

— Батюшко, чоловік що ступив, то й согрішив.

— Ні, я чув, що в тебе є якісь грошики непевні, що ти їх підчепив…

— Ні, батюшко!

— Ну, не признаєшся, ступай геть з-перед моїх очей.

Приступає знов Кирик, піп і питає знов.

— Так, — каже, — батюшко, знайшов я котельчик.

— Я це знаю, — каже батюшка, — але ті гроші непевні. Принеси їх сюди. Я одслужу молебень, то мені буде часточка, тобі часточка і на церкву часточка.

— Добре, — каже, — нехай і так буде.

Одправив піп вечерню, приходить додому.

— А що? — каже попадя.

— Знаю вже, де Кирик грошей набрав.

І розповів їй усе.

— Почекай, — каже вона, — не йди до нього. Я так зроблю, що всі гроші будуть твої.

Побігла попадя до шевця і випросила у нього шильце і дратви.

Прибігає додому, зняла з горища волову шкуру. Взяла ту шкуру, наділа на попа: передні ноги — на руки, задні ноги — на попові ноги, роги — на голову. Обшила вона шкурою, зробила з нього чорта.

– Іди тепер до Кирика, та постукай у вікно — він ще спить, — та й скажи: «Ага! Забрав мої гроші та й хочеш дати попові на церкву! Оддай їх зараз, а то увесь дім рознесу і всі душі заберу!» То він тебе злякається і віддасть гроші.

Прийшов піп під вікно та й заторохтів рогами. Кирик подивився, — а місячно, — думає, що диявол.

— Чого тобі, нечиста сило, треба?

— Ага! — говорить піп. — Узяв мої гроші, а душі не віддав? Оддай мені гроші, а то я тобі цей дім рознесу і всі душі заберу!

— Почекай, — каже Кирик, — я тебе боюся. Я тобі оддам гроші через двері…

Подав йому через двері котельчик. Прийшов піп додому. Попадя хотіла взяти той котельчик, а він попові до рук приріс. Стала вона оддирати з попа волову шкуру — стала з попа кров текти. Шкура приросла, і став з попа чорт.

Про привида

Ото як помре хто, то ніколи не можна за ним дуже плакати, бо буде ходити! Один дід колись помер, і баба теж за ним сумувала. І став він до неї вночі приходити, вже як полягають всі спати. А бабина кімната була окремо від всіх. Ото діти ще не поснуть, чують, як в сінях двері рипнуть, але нічого більше не бачать, та й їм байдуже. А той мрець заходить собі до баби в хату і каже:

— Посунься, Явдохо, я коло тебе ляжу!

Вона бере та