Читати книгу - "Апостол черні"

..................................................................

Коли ми виходили з кімнати за домовиною, впало мені в око, що дві молоді пані, попри котрі ми минали, розмовляли голосно й одна з них, указуючи на мене, сказала: „Бідна сирота, зовсім до нещасного батька подібна“. Вона була русява, видалася мені дуже гарною й, як я пізніше довідався, була се якась вбога родичка господаря, також „Альбінська“, перебуваюча у вуйка завідателя, помічна в веденню хатньої господарки і в вихованню дітей, яких була чимала громадка. Друга коло неї, брюнетка з чорними очима і грубими бровами, була, як здавалося мені, відражуючо бридкою. Вона супроводжала мене таким пожираючим поглядом, що я закрився від неї, аж ми не вийшли за двері.

То була одинока сестра господаря і, хоч в той час ще молода, а вже вдова».

Юліян підняв на часок голову, заявляючи батькові, на котрім місці опинився. Йому хотілось знати, чи та молода вдова не була пані Орелецька.

«Так, її муж, українець знімчений, як се в той час бувало, був маючим і почмайстром. Він саме був в І., достарчав населенню пошту та держав т. зв. диліжанси».

«То тоді ще не було залізних доріг?»

Батько похитав головою. «В тих околицях ще ні», — була відповідь, і Юліян читав дальше. «Будова залізної дороги була проектована правительством і, хоч той проект був сильно піддержуваний і братами фон Ґанинґаймами, то він здійснився аж в кілька років пізніше, що було також причиною упадку їх панства. Через брак залізниці мали вони в транспорті криці за границю в неоднаковий час втрати. До того, поверховна контроля над адміністрацією, надмірне довір’я до панів радників, скарбників, магазинерів, особливо завідателів, як поляка Альфонса Альбінського, котрих критичне визискування того довір’я німців доходило до грубої крадіжі, при найкращих словах і таким поведенням, доки не дійшло до того, до чого в таких обставинах звичайно доходить».

«Але читай дальше».

«Люде, що працювали в іншім керунку в тій околиці і не стояли в жадних відносинах з вельможами, хоч і були обзнакомлені з поступованням панства урядництва проти принципала, не мали змоги се доказувати фактами, не викликавши проти себе обурення цілого апарату урядництва, а може, й самих вельмож.

Скажеш, може, сину, що сумно, що не можна було такий пишний маєток врятувати, а може, і спитаєш, чи не було хоч одної, кількох душ, котрі б були шепнули властителям, куди їм свою увагу зосереджувати. І тобі скажу, і чому не було? Було. Та все те не було б вже і багато помогло. Один з таких людей був власне тамошній вже згадуваний добродій Орелецький, муж п. Орелецької, почмайстер. Через його-то руки йшли час від часу від завідателя Альбінського грубі грошові посилки до щадничої каси до Л. Ч. і В., котрі ніяким чином не могли походити з місячної оплати гірничого урядника, котрий майже понад стан жив і в той час був вже батьком кількох дітей. Звідки брались в нього ті суми? А з других, гадаєш, діялося інакше? Інші знов не висилали, щоправда, нічого до банків, але зате вели розумне життя і тяжко було „чорне“ на білім доказати, куди здобутки Ґанинґаймів дівалися. Почмайстер Орелецький, що був незалежним і не дбав о нічию ласку через свій маєток, помер несподівано в молодім віці і не було кому проти злочинців свідчити». Юліян, заглублений, читав. «Другий добродій, що не менше був обзнакомлений з господаркою гірництва, був один вчитель народних шкіл, також українець та хоч не знімчений і чесний, та за така малозначна особа проти надутих панів урядників, що приступати до самої голови і нарушувати її довір’я до тих, між котрими був між іншим любимцем один з перших здібний, оборотний й освічений муж Альфонс Альбінський — було ризиковано й сміливо. Що значив народний учитель у панів Ґанинґаймів?

Та при учителеві я задержуся довше.

Він, йому на ім’я було Рибка, вчитель німецької мови і деяких інших предметів (наша українська мова не мала ще приступу до публічних шкіл і він уділяв її лише приватними лекціями в поодиноких домах, між іншими і в домі самого завідателя Альбінського).

Жінка сего ж, гідна пані, донька одної достойної української особи, заслуженої з літературних творів, виробила собі настільки авторитет у свого мужа, поляка — в котрого, честь скажу, що не був шовіністом, що коли заявила бажання, аби її діти вчилися і її рідної мови, він не противився жадним словом. Правда, крім невеликого відсотку гуцулів, інтелігенції української на той час було в тій околиці мало, а й тут німецький елемент поглитав своєю культурою. Від міри культури противника, сину, чи сусіда якої-будь народности залежить і його духова побіда.

Отже, той вчитель, сину, молодий чоловік, походження селянського, здобув собі своїм статочним поступованням і такими вчинками прихильність і поваження між тамошнім населенням і інтелігенцією до тої міри, аж не осягнув остаточно ласку, як зауважив вище, бути заангажованим до дітей і в дім самого завідателя Альбінського.

Тут він вмів своєю симпатичною, щирою особою і гарним співом так знаменито збуджувати любов дітей до мови, якою говорила їх мати, попри мову їх батька, що хоч і які вони були молоденькі, а зійшовшись в іграшках з іншою дітворою, робили несвідомо пропаганду в формі завізвання навчання української мови, за що в „заміну“ виявляли охоту і готовість вчитися і мови тих же, що викликали в чорної пані Альбінської щиру веселість і радість, а на чолі батька зморшку або усміх легковаження, що навіть одного разу дісталося за те добродієві Рибці легке упімнення не займати у дітей забагато часу на вивчення хлопської мови, що хіба на будуче для порозуміння з службою може їм придатися.

По такім упімненню, яке прийняв учитель Рибка спокійно, він не змінив свого завдання і свого обов’язку і оминав лише моменти, звертаючи увагу батька, поляка, на такі визови з діючої сторони, а науку української мови піддержував не менше сумлінно, як досі.

При нагоді вчителювання і приязних відносин до цілого дому завідателя Альбінського, а через його протекцію і в інших домах, де бував не лише в прикметі домашнього інструктора, але й бажаним гостем, особливо, де знаходилися молоді панночки і відбувалися, відповідно ранзі