Читати книгу - "Діви ночі"

— О-о! І кілько коштує задоволення з тобою?

Я вдав, що замислився.

— Ходімо, пора, — смикнула мене за руку і потягнула за собою у зал, де грали в рулетку.

Гра була в розпалі. Пан Зеньо, як заправський круп’є, хвацько виконував свою справу. Але коли в повітрі сяйнуло чарівне слово «дев’ятка», усі миттю позривалися з крісел і помчали до бенкетної зали.

Обидві дівчинки і собі подалися туди ж. Я спинив їх:

— Зачекайте, давайте я вам включу телевізор. А сюди не йдіть.

— А чому?

— Ну, там будуть дорослі в щось грати.

— В «дев’ятку»?

— Так.

— Думаєте, ми «дев’ятки» не бачили? — спитали вони таким буденним голосом, що я зрозумів — вони вже все бачили.

Дівчатка зайшли в залу, сіли під стіною і стали чекати захоплюючого видовища.

Бажаючі грати в «дев’ятку» виходили в роздягальню і з’являлися звідти в халатах. Восьмеро дівчат і Ліда розібралися наголо просто в залі. Ліда кидала на мене грайливі погляди, цікавлячись, видно, яке враження на мене справить її статура. Там звичайно, було на що подивитися, і я весело їй підморгнув.

Раптом залою прокотилося пожвавлення, котре перейшло в бурхливі оплески.

На сцену вийшла фрау Ольга. Вигляд її викликав вигуки захоплення геть у всіх. Фрау мала на собі з чорної шкіри вузенькі майточки і бюстгальтер. На ногах чорні панчохи, які підтримував так само чорний шкіряний пояс, і чорні чобітки на шпильках. Пасочками шкіри були оздоблені її руки і шия. На плечі з-під гестапівського кашкета спадало хвилями смоляне волосся. Фігура її була бездоганна, і в багатьох просто щелепи повідвисали.

Фрау Ольга ляснула канчуком і скомандувала початок гри.

Дівчата поставали навкарачки, розставивши ніжки. Бобрик, Ярчук і гість із Києва не грали. Останній мав такий живіт, що це б йому і не вдалося. Гравці один за одним займали позицію і всі їхні рухи голосно коментувалися глядачами:

— Ну, давай, засади! Встав пістон! Вали її, дуй!

Перші п’ятеро гравців вибули з гри, не добравшись і до восьмої дівчини. Зате шостий добрався до Ліди і скінчив справу під бурхливі оплески. Зрештою, це був чоловік середнього віку.

Незабаром я побачив, як гість із Києва наблизився до фрау Ольги і почав з нею шепотітися. Та кивнула, і вони разом покинули забаву.

Ярко припинив фільмувати і теж подався до виходу.

— Що трапилося? — перепинив його я.

— Маю діло. Треба увічнити того жевжика.

— Я піду з тобою.

— Зачекай. Ольга повела його нагору до новенької дівчинки. Коли вона повернеться, можеш підійти. Зайдеш у четверті зліва двері.

Фрау хутко повернулася, і я під шумок вислизнув із зали.

За четвертими дверима знаходилася тісна кімнатка з вікнами в стінах по обидва боки. Вікна виходили в сусідні покої.

— У них там дзеркало, — пояснив Ярко. — І вони нас бачити не можуть.

За вікном на постелі лежала Мартуся в голубій сорочині. Мала якийсь напівпритомний вигляд. Високий гість непоквапливо розбирався. Я затамував подих. Ярко старанно фільмував.

— Вона дістала наркотик, — пояснив мені. — Взагалі нічого не тямить.

— Чи нема якоїсь можливості її врятувати?

— Врятувати? Від чого? Ти гадаєш, він їй щось зробить? Ця жаба?

— Адже він нарихтувався таки щось зробити.

— Нічого в нього не вийде. З таким пузевищем!

Голий ідеолог виглядав і зовсім огидно. Він виліз на ліжко, підповз до дівчинки і почав цілувати її ноги, поволі підбираючись усе вище і вище, аж поки не задер на ній сорочку і не розсунув стегна.

— Ну, бачиш, нічого страшного, — всміхнувся Ярко. — Старе одоробло більше ні на що не здатне, крім цілування.

Мені поволі відлягло від серця.

Дівчинка лежала непорушно, поки той вилизував її тіло, пестив червоними пухкими пальцями і трясся в старечому оргазмі.

— Ось і все, — сказав Ярко, вимкнувши камеру.

Старий знесилено впав на ліжко і важко дихав з заплющеними очима. На волохатих його ногах вилискувала сперма.

Я сплюнув і вийшов з кімнати.

Забава в «дев’ятку» закінчилась. Гості знову взялися за келихи і дружно випили.

Фрау Ольга не забувала свого обов’язку, і я побачив, як вона підвела Бобрика з Ярчуком до обох дівчаток. За хвилю обидві пари покинули залу. Так от хто у нас кохався в маленьких дівчатках!

Гостина ще потривала з півтори години, і гості почали розповзатися по покоях. Тепер і для мене знайшлася робота, я мусив вести одного добродія, котрий уже встиг надійно вимкнутися.

Фрау Ольга ушилася з якимсь клієнтом в кімнату тортур.

П’яна Ліда чіплялася до всіх з одним питанням:

— Де кабінет товариша Бобрика? Термінова телеграма! Лічно Леонід Ілліч!

IX

Прокинувся я пізно. На вулиці знову панував гармидер. Авта під’їжджали і забирали гостей, господарі проводжали, припрошуючи «на коня». Дівчата стояли напоготові, тримаючи кольорові таці з горілкою, шампанським і легкою закускою.

Бобрик раз по раз притискав до себе київського гостя і хрипким з похмілля голосом перепитував:

— Ну, как вам? Как? Правда, висший пілотаж?

Я спустився вниз. На кухні не було живої душі. Я відкрив заморозник, набитий рештками вчорашньої учти і став снідати. Щойно налив собі кави, як увійшов Ярко.

— Смачного.

— А тобі що до того? — всміхнувся я.

— Половину з того. От від кави і я не відмовлюся, — сказав він, підсідаючи.

— А ти чому не з ними?

— Пішли вони… Там всі ще такі прибацані, що лика не в’яжуть. Перегаром несе за кілометр. Мені здається, що маємо якраз добру нагоду провідати Франя. Мені треба проявити плівку. Під цим приводом можемо змитися.

— Добре. У неділю вранці Франя ще можна буде застати в хаті.

Коли ми вийшли на подвір’я, від’їхала остання машина з гостями.

— Хто куди, а я спати, — сказав пан Роман, позіхаючи.

— А ви куди? — поцікавилася фрау Ольга.

— Плівку проявляти, — відповів за нас пан Роман. — Нехай їдуть. Сьогодні ви всі вільні. Можете розповзатися по норах.

Ми сіли в авто і весь той час, поки ми не виїхали з нашої вулички, мене не покидало відчуття, що фрау Ольга не зводить з нас очей.

— Щоб я скис, коли вона чогось не підозрює, — сказав я.

— А це її звичайний стан — геть усіх підозрювати. Їй би в гестапо працювати.

— У неї є коханець?

— Навіщо? Вона втішається з клієнтами. Є така комаха богомол. Так от, коли самка парується з самцем, то вона під час оргазму відгризає самцеві голову. Фрау Ольга саме така. Вона не потребує тривалого спілкування.

— Тебе не пробувала звабити?

— Ні. Мабуть я не в її смаку.

— Зате мене намагалася.

— Та йди! І як це виглядало?

Я розповів.