Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

Іван вибачився, почесав потилицю і побажав мандрівникам щасливої дороги.

Сновгей і полісмени прочекали відьму всеньку ніч.

О 7-й ранку Бертольд про всяк випадок заглянув у камеру № 13. Вона виявилась порожньою. Але Бертольд помітив одну цікавинку, якої до цього не запримітив: у залі було дві камери № 13.

— Поглянь, бовдуре, тут два 13-х номера. — закричав Бертольд на полісмена, що стояв поруч. — Саме з цієї камери схову і взяв рюкзак хлопець з волоссям зібраним в пучок і з сережкою у носі.

— Але ж він узяв рюкзак із камери 31, я на власні очі бачив, — заперечив підлеглий очільника поліції.

— Бовдуре, треба було хапати тих двох, а ми їх упустили. — вибухнув Бертольд.

— Але на якій підставі хапати? Грошей у їхніх валізах не було…

— Товаришу Бертольде, тут ще один 13-й номер, і ще один, — засокорив поліцейський з Росії Єфим.

Бертольд і Сновгей підбігли до Єфима. За ними, підстьобуючи один одного, мчало ще кілька полісменів у цивільному. Дорогою вони надибали ще з десяток тринадцяток.

— Що за маячня? Тут всі номери тринадцяті!!! — галасували полісмени, інтенсивно розмахуючи руками.

— Як це сталося, адже цього не було? — репетував червоний від гніву Бертольд. — Я бачив, я бачив, я сам бачив одну-однісіньку камеру № 13. Може у мене погано із зором? Сновгею, які номери на сейфах бачите ви?

— Заспокойтесь, Бертольде. Сядьте і заспокойтесь. Це всього-на-всього гіпноз. Він не може тривати безкінечно. Скоро все минеться.

Полісмени розкривали сейфи, сподіваючись відшукати в котромусь із них дипломат з грішми.

— Що таке гіпноз, Сновгею? Поясніть мені, це смертельно?

— Які дурниці. Це зовсім не шкодить здоров’ю. На нас просто навели ману, нам здається, що є те, чого насправді немає. Повірте, що тут лише один 13-й сейф, у решти — інші номери. Ось перший, ось другий…

— Як же це можливо, коли я бачу на всіх цифру 13?

— Вам тільки здається, що ви її бачите, це мана.

— Ой леле! Тоді можливо і ви, Сновгею, мана? А-а-а! — заволав Бертольд і обхопив руками голову.

Тим часом по зоредрому швидкими кроками йшов сенатор Луск Бер Коні. Руки він тримав в кишенях довгого темно-синього пальто. Рухи його були стрімкі і розлючені.

— Я так і знав, Сновгей, що ви спіймаєте облизня, — сказав він розлютовано. — Це був ваш останній шанс. Все. Ви відсторонені від справи. Відтепер її вестиме Белі.

Сновгей заламував руки:

— Ви не можете так вчинити. Відьма йому не по зубам.

— Багато розуму треба, аби ловити й хапати, — відрубав сенатор.

— Але ж вона застосовує магію, — не вгавав Сновгей. «Справою відьми» не може займатися будь-хто.

— Як нема нікого путнього, то й дурень згодиться, — відрізав Луск Бер Коні, розвернувся і пішов до скляних дверей.

Белі вистачило двох днів, аби розгорнути бурхливу діяльність по «виявленню відьми» (так він називав свою нову справу) і наламати дрів. Треба сказати, що самою справою детектив Белі займався мало, натомість інтерв’ю роздавав щедро і фотографувався із завзяттям молодиці, яка марить кар’єрою топ-моделі. Якщо хто і був у захопленні від нового призначення, так це журналісти. На відміну від свого попередника, з якого слова не витрясеш, Белі виявився аж надто балакучим. Він одразу повідомив, що він за справу візьметься по-новому; сам телефонував у редакції ЗМІ та інформував про останні результати розслідувань. Тож, суспільство опинилося у курсі усіх перипетій справи «відьми».

Новий підхід полягав у затриманні усіх молодиць, які приходили до суду, аби назватися відьмами. Белі кожну запитував про безліч усіляких нісенітниць і перевіряв усіма йому відомими методами, про які вичитав у книжках. Але навіть коли ставало очевидно, що перед ним не відьма, він запроторював затриману в слідчий ізолятор і заводив довгу нудну справу.

Дуже скоро вільних місць в ізоляторах не лишилося. А у Белі не залишилось часу на спілкування із журналістами. Тому йому знадобились помічники…

Паралельно із талантом «авторитета по відьмам» у Белі несподівано прокинувся ще один — телезірки. Природа наділила його вродою і він умів нею торгувати. Разом із подробицями справи сатурнці довідалися, що Белі свого часу закінчив Юридичний Інститут в кільцях, вступив у партію Піонерів, провів з десяток успішних розслідувань і отримав від уряду планети нагороду — «Картоплину хитромудрого Одіссея 2 ступеня».

Довідалась громадськість також і про те, що батько знаменитого детектива був дослідником Гімалайських гір і постійно пропадав в експедиціях. Одна з таких експедицій для нього закінчилась трагічно і матері Белі довелося самій виховувати сина. Синок, одначе, виявив відмінні знання з історії і правознавства, самостійно вступив в Інститут, закінчив його із перламутровою ручкою, яку тепер щедро демонстрував усім фотокорам і телеоператорам. В Інституті, як з’ясувалося в одному з інтерв’ю, Белі цікавився аномальними явищами, прочитав на цю тему безліч книжок і навіть захистив дипломну роботу.

Про Сновгея ж Белі відгукувався з таким душевним теплом, яке могло викликати лише суспільне схвалення. Мовляв, не зазнався хлопець, не почав звинувачувати свого попередника, як це зробили б інші, значить — не амбітний, молодчина.

— Сновгей — класний детектив, — казав Белі, позуючи перед камерами.

— Хвилиночку, пане Белі, поверніться так, як ви стояли і усміхніться, — просили фоторепортери. — Ширше, ширше. Отак, чудово.

— Продовжуйте, Белі, дуже цікаво, — прохали журналісти, підставляючи ближче до його рота мікрофони з диктофонами і змінюючи 66-ту касету.

— Так от. У нього великий досвід, який я із захопленням перейняв. Просто