Читати книгу - "Бунт моїх колишніх"

— Алло! Ненько, привіт! Методів поводження з телефоном навчилася? Як тобі вдається подолати надмірну кількість підлітків удома?

Споряджаючи Дарину до нас на дачу, Вікторія про всяк випадок видала моїй мамі стільниковий телефон, тимчасово відібраний у Тетяни.

— Краще запитай, як їм вдається впоратися зі мною, — засміялась мама.

— Поклич-но мені Настусю, плі-із.

— Навіщо? — мати була щиро здивована.

М-да… Того, що ненька не дозволить собі залишити без уваги мій дивний дзвінок, я не врахувала.

— Пишу статті про дівчаток-підлітків, хочу поставити з допомогою сестриці один експеримент.

— Це завжди будь ласка. Це вона любить, — відповіла мама й нарешті погукала кудись: — Настю, твоя навіжена сестричка хоче на тобі потренуватись, як дітей мучити! Ходи-но до телефону.

Сестриця опинилася біля трубки немислимо швидко.

— Привіт! Від мене й від Дашки.

— Їй теж. Настусю, потребую твоєї допомоги, — серйозно почала я.

— Класно, — не менш серйозно зреагувала Сестриця, — я тобі зараз таке розповім…

— Стривай, — не дозволила я розбігтися дитячим думкам, — я в справах дзвоню. Як вважаєш, ти вмієш тримати рота на замку?

— Начебто, вміла, — Настуся раптом по-дитячому заголосила, — вмію, вмію, просто забула… Ти мені вір, будь ласка, — і Сестриця навіть на кілька секунд замовкла, наочно демонструючи свої навички мовчання.

— Скажи, хтось чує, про що ми говоримо?

— Ні.

— Візьми папір і запиши, — я почала диктувати по буквах, — «На mail.ru, ім'я «krol», пароль «nasty» — гляди, не переплутай нічого. Тепер прочитай мені, що вийшло?

— Ти перевіряєш, чи вмію я писати? — невдоволено поцікавилася Сестриця, але все-таки слухняно виконала прохання.

— Я перевіряю, чи вмію думати. Якщо ти нічого не переплутаєш, і все вийде, як я хочу, то на світі значно поменшає проблем.

— Чого? — останні слова для сприйняття Настусі виявилися навіть складнішими за ті, що диктувались.

— Не звертай уваги, — поквапилась я розвантажити дитині мізки. — Значить, так. Цей запис поки нікому не показуй і нічого про нього не говори. Тепер переверни аркуш іншим боком, — про те, щоб учити вразливу Настусю обманювати, й мови не було, довелась, щоправда придумати для неї коротенький тест: — «Володимир Ілліч Ленін це: 1) революціонер, 2) контрреволюціонер, 3) ваш варіант». У стовпчик пиши номери запитань, поряд — номери відповідей.

— А якщо мій варіант?

— Відповідай усно, — тест я вигадувала мимохідь, тому мене не надто хвилював результат. — А на аркуші постав трійку.

— Гадаю, це був перший російський президент, — дуже серйозно відповіла Сестриця.

— Боже, чого тільки тебе в школі вчать?! — здивувалась я.

— Ми поки що до наших часів не дійшли. Зараз стародавню Грецію проходимо, — ображено взялася виправдовуватись Настуся, котра все життя була відмінницею і не зносила, коли в її знаннях хтось сумнівався.

— Схоже, тобі ще рано проходити цей тест. Так мамі й відповідай на запитання про нашу розмову: «Намагалися пройти тест, але з’ясувалось, що він для дітей старшого віку». Зрозуміла?

— Катрусю, я вже не маленька! — голосно обурилася Настуся. — Не скажу я нікому про твої імена з паролями, не хвилюйся.

— Голосніше не могла? — в свою чергу обурилась я. — Бачу, тут і говорити нікому не доведеться. Слухай далі. Якщо я не подзвоню тобі післязавтра, обов'язково передай цей аркуш Вікторії та Жорику. Добре?

— А як я до них потраплю? Мене ж мама не відпустить…

— Продиктуєш, як я тобі, по телефону. Запиши номери стільникових. Так і скажеш: «Катерина просила продиктувати тобі це, якщо вона не з'явиться до післязавтра». Це дуже важливо, Настусю. Я доручаю тобі завдання, як дорослій.

— Без питань! Буде виконано, — відрапортувала Сестриця. — Тільки скажи, що це за паролі?

— Ти ж казала, що питань нема? — посміхнулась я. — Гаразд, якщо все виконаєш як слід, потім розповім.

— Обіцяєш?

— Чесне сестринське.

— Не надто надійна присяга, — в’їдливо зауважила Настуся.

Все одно тепер я почувалася безпечніше. Заради того, щоб розкрити таємницю загадкових паролів, Настуся землю гризтиме, а зробить як треба. Ніщо не змусить її тепер відступитися від обіцянки, яку дала мені: зачитає потрібний текст потрібним людям і саме післязавтра. Іншого способу вдовольнити власну цікавість не матиме. Спокуса самотужки розгадати таємницю відсутня: навіть якщо Настуся раптом здогадається, що йдеться про інтернетівську поштову скриньку, то в місто її все одно ніхто не відпустить. На мій погляд, ідея такого страхування була просто геніальною.

Отже, тили було підготовано. Тепер я збиралася вирушати на вечірку. Ото Вадик зрадіє! Особливо, коли я притисну його до стіни зі своїми розпитуваннями про Дітей Дєточкіна. Зрештою, ми не чужі люди. Він повинен розповісти мені правду.

Потай від самої себе я раділа з того, що маю привід знову побачити Вадима. Спогади про його занудство та нестерпність у спілкуванні чомусь щоразу вилітали з моєї голови за п'ять хвилин по тому, як я з