Читати книгу - "Останній тамплієр"

Навіть у темряві освітленого свічками підвалу він здавався нетутешнею, потойбічною річчю. Він ніби був у кращому стані, ніж тоді, коли Тес бачила його в музеї.

Біля столу на підлозі вона помітила свою сумку і раптом згадала про мобільний телефон. Тес смутно пригадала, що перед втратою свідомості чула, як він дзвонив. Вона пригадала також, як навпомацки шукала кнопку, знайшла і натиснула, таким чином встановивши зв'язок. Тес зробила крок до сумки, але не встигла вона до неї підійти, як несподіваний шум змусив її різко обернутися. Вона збагнула, що звук іде згори, від сходів; почулося, як відчинилися і, трохи згодом, з металевим клацанням зачинилися двері. Потім на східцях залунали кроки, і з'явилися ноги — це був чоловік, одягнений у довге пальто.

Коли він вийшов на світло, Тес перелякано відступила назад. Венс дивився на неї і посміхався так приязно, що вона почала сумніватися — а чи не примарилося їй, що він у неї вистрелив?

Він пройшов через кімнату і підійшов до неї, тримаючи в руці велику пластикову пляшку з водою.

— Мені й справді дуже незручно перед тобою, Тес, — мовив він вибачливим тоном. — Але іншого вибору я не мав. — Взявши склянку з-поміж книжок на столі, він налив у неї води і подав їй. Потім понишпорив у кишенях і видобув упаковку таблеток у фользі. — Ось. Це сильний знеболювальний засіб. Випий одну таблетку і запий великою кількістю води. Це допоможе позбутися головного болю.

Тес поглянула на упаковку і розпізнала фірмову марку. Фольга була непошкодженою.

— Та це ж всього-на-всього «Вольтарол». Пий, не бійся. Тобі стане легше. — На якусь мить вона завагалася, потім вилущила таблетку з упаковки і проковтнула її, запивши водою. Він знову наповнив склянку, і вона знову жадібно осушила її. Все іще не в змозі заспокоїтися після того, що з нею сталося, вона втупилася у Венса, намагаючись сфокусувати погляд у незвичному для себе мерехтінні свічок.

— Де ми є? Що це за підвал?

Його обличчя набуло сумного, дещо присоромленого вигляду.

— Щось на кшталт домівки.

— Домівки? Ти хочеш сказати, що тут живеш?

Він не відповів.

Тес через силу осягала зміст того, що відбувається.

— Чого тобі від мене потрібно?

Венс кинув на неї прискіпливий погляд.

— Сама прийшла до мене, ще й питає.

— Я шукала тебе для того, щоб ти допоміг мені де в чому розібратися, — сердито відказала вона. — Я не прийшла для того, щоб ти в мене вистрелив і ось так викрав.

— Вгамуйся, Тес. Ніхто тебе не викрадав.

— Та невже? Мені що — можна йти?

Венс поглянув убік, про щось думаючи. Потім різко повернувся до неї.

— А може ти і не захочеш піти — якщо вислухаєш мою частину правди.

— Кажу тобі — я б з радістю вшилася звідси до бісової матері!

— Що ж... може ти і маєш рацію. — Венс здавався розгубленим, навіть присоромленим. — Але все не так просто, повір.

Тес відчула, як її гнів змінюється на обережність. Ти що — здуріла? Не здумай злити його. Не бачиш, що він схиблений? Та ще й неврівноважений. І запросто може відрубати людині голову. Поводься спокійно. Вона не знала, що казати і що робити. Поглянувши вкотре на шифратор, Тес помітила отвір у стіні, біля якої стояв стіл. Він був маленький, квадратний і зачинений віконницею. Вона відчула раптовий приплив надії, котрий так само швидко минув, коли вона второпала, що Венс не міг залишити незаблокованим жодного шляху для втечі. Може він і схиблений, але він не йолоп.

Тес знову поглянула на шифрувальний пристрій. Так ось через що зчинилася буча! Їй захотілося знати більше. Зусиллям волі вона змусила себе заспокоїтися, а потім запитала:

— Це тамплієри його змайстрували?

— Так... Подумати тільки, скільки разів я був у бібліотеці Ватикану, а він стояв поруч у якомусь підвалі, збираючи пилюку! Думаю, вони навіть не здогадувалися, яку цінну річ мали при собі.

— І після скількох років — він і досі працює?

— Довелося його трохи почистити і змастити, а так він працює бездоганно. Тамплієри були талановитими майстрами.

Тес придивилася до механізму. Вона помітила, що поруч із ним на столі лежали численні аркуші паперу. Це були старовинні документи, схожі на аркуші якогось рукопису. Вона поглянула на Венса і побачила, що той спостерігає за нею. Їй навіть здалося, що він втішається з її сум'яття.

— Чому ти цим займаєшся? — зрештою запитала Тес. — Навіщо цей механізм так тобі потрібен?

— Це сталося у Франції. — Професор задумливо поглянув на старовинні документи, що лежали біля шифратора, і замовк, про щось розмірковуючи. Потім продовжив. — Декілька років тому я приїхав до Лангедока, щоб трохи побродити там і відпочити. Там так красиво!