Читати книгу - "Все буде добре"

– Гекторе! Перестань! – гукнув Антон, але затнувся, коли півень повернув до нього голову.

Цього моменту виявилось достатньо, щоб Сашко відштовхнув нападника й побіг, ховаючи голову під руки.

– Сашку! Обережно! – крикнула Марічка, і хлопець зупинився буквально за півметра від ями.

Півень глянув на дівчину, бридко верескнув і кинувся на неї.

– Марічко, тікай! – гукнув Антон, але було пізно.

Гектор скочив на могильну плиту і з неї злетів у повітря, намагаючись кігтями вчепитись Марічці у волосся. Дівчина присіла, закрившись руками.

– Не чіпай її! – несподівано крикнув Сашко.

Хлопець схопив лопату та побіг до півня. Однак Гектор, здавалось, чекав такого повороту подій. Він переможно верескнув, злетів з Марії та кинувся на Сашка. Але хлопець не відступив. Ударив лопатою, та не поцілив. Півень відскочив і знову кинувся вперед. Сашко зустрів його широким пасом. Гектор злетів на хрест і скочив звідти, цілячись в обличчя. Хлопець вчасно підняв лопату, тож кігті черконули дерев’яну ручку.

– Як же ти мене дістав! Ненавиджу тебе! Ненавиджу! Ненавиджу!

Сашко пішов в атаку. Зробив один випад, ще один, далі широкий пас, далі ще один випад, змушуючи Гектора відступати.

– Так йому! Давай! – радісно вигукнув Антон.

Але Гектор мав ще один козир під крилом. Він відскочив назад і кинувся до Марічки. А коли Сашко побіг йому напереріз, несподівано змінив напрям і націлився на Катрусю. Хлопець розгубився – і в одну мить Гектор опинився поруч, боляче дзьобнувши в руку. Підлетів у повітря й дряпонув плече. Відскочив назад і переможно верескнув.

– Ах ти, паскудо! – крикнув Сашко і з усієї сили зацідив лопатою по Гектору.

Не відомо, чому півень не ухилився. Захопився власною перемогою чи просто не встиг зреагувати? Однак той момент ще довго снився Сашку. Кукурікаючи, Гектор високо підняв голову, і в цю мить вістря лопати встромилось йому в шию. Бризнула кров, голова відлетіла – і не впала. Сили удару не вистачило, щоб відрубати її повністю, тож голова просто зависла на шматку шиї, дивлячись на шокованого хлопця чорними очима-намистинками. А наступної миті Гектор побіг на Сашка.

– А-а-а! – хлопець заверещав, викинув лопату й побіг геть, зникаючи в темряві дерев.

Півень не став його переслідувати. Натомість він розвернувся і, трясучи своєю майже відірваною головою, повільно пішов кудись у бік хрестів. Діти зачудовано дивились йому вслід. За кілька метрів Гектор упав, двічі здригнувся та застиг.

На цвинтарі запанувала тиша. Кожен усвідомлював те, що трапилось. Антон повільно підійшов до півня й порухав його носаком кросівка.

– Він здох… Гектор здох… – сказав шоковано.

– І… І що тепер? – озвалась Марічка.

– Треба щось зробити з ним. Не можна залишати отак… – раптом Антон ляснув себе по лобі. – Дядько Орест буде злий, як чорт! Треба йому сказати, що… що… що то собаки зробили. Так, треба сказати! Я зараз буду!

Хлопець розвернувся та побіг у напрямку Бистриці.

– Антоне, чекай! А Сашко? – Марічка побігла слідом.

Кілька секунд – і на цвинтарі знову стало тихо. Катруся повільно підійшла до Гектора. Присіла, провела пальчиками по пір’ю. Просиділа так хвилини зо дві. Нарешті підвелась, узяла півня за лапи та поволочила до ями. Скинула туди Гектора, підняла лопату, яку впустив Сашко, і почала закидати тіло землею.

Місяць затулився хмарами, однак залишився дивитись, що буде далі.

Марічка знайшла Сашка майже одразу. Той сидів у тіні паркану Романюків, за кілька хатин від власної, і дівчина пробігла б повз, якби не тихе схлипування. Він що, плаче? Але вуличний ліхтар освітлював лише ноги, ховаючи решту в темряві. Марічка перевела подих і підійшла ближче.

– Ти як? Усе добре?

Хлопець кивнув головою, колупаючись камінчиком у торішньому асфальті. Дівчина повагалась і сіла поруч, намагаючись не думати над тим, чи вимажеться її улюблена сукня. Десь майже поруч грала музика, веселий галас шматував тишу. Святкування дня народження Сашка набирало нових обертів. І ніхто навіть не звернув уваги на відсутність іменинника.

– Він помер? – несподівано запитав Сашко.

– Хто?

– Той півень. Він помер?

Марічка пригадала, як Гектор бігав з майже відрубаною головою, а потім стікав кров’ю на траві, і глитнула.

– Так, він помер.

– Дідько…

Сашко обійняв себе за коліна й лише повторював: «Дідько, дідько», похитуючись уперед-назад.

«Не згадуй дідька – і не він прийде по тебе», – згадала старий вислів Марічка, але змовчала. Вона стрімголов кинулась за хлопцем, але зараз не знала, що сказати. В Антона точно знайшлись би в запасі правильні слова! Він завжди вмів наробити лиха, а потім сказати якусь дурницю – і більше ніхто на нього не злився.

– У тебе вийшов хороший день народження, – сказала Марічка і замовкла під поглядом Сашка. Не та дурниця, яка могла виправити ситуацію. – Тобто… Я маю на увазі… Якщо забути те, що сталось на цвинтарі! Чого ти взагалі пішов туди вночі?

Сашко втупився носом у свої ноги. Минуло не менше хвилини, коли він нарешті озвався:

– Вони розлучаються.

– Хто?