Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Спокута 📚 - Українською

Читати книгу - "Спокута"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спокута" автора Світлана Талан. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 108
Перейти на сторінку:
деякий час намагалася від нього відірватися.

– Мамо, вони їдуть за нами, – сказав Сергій і подивився на матір наляканими очима.

– Нехай собі їдуть, – спокійно відповіла вона й зменшила швидкість, – дамо змогу нас обігнати.

«БМВ» гучно просигналив, обганяючи їхній «Опель», та різко загальмував попереду, перекриваючи шлях. Катерина натиснула на гальма.

– Мамо, що буде з нами? – Сергій пополотнів.

– Нічого не буде, – відповіла, – я сама з ними поговорю.

Вона сміливо вийшла з авто, зачинила за собою дверцята, підійшла до «БМВ». Тоноване віконне скло безшумно та плавно опустилося, і в ньому з’явилася велика гарбузяча голова з нахабно перекошеною посмішкою.

– Пташок закортіло послухати? – гигикнув молодик. – На природу потягло?

– Що потрібно?

– Лише бабло і більш нічого. Квіточки з лісу нас не цікавлять.

– Реально, – почулося знайоме з авто.

– Ви отримаєте своє вчасно.

– Сподіваюсь, що ти нас за лохів не маєш?

– Сприймаю за охорону. Ви приклеїлися до асфальту під нашими вікнами, чи що?

– Уважай, що так.

– Живете в автомобілі?

– Га-га-га! – почулося з авто. – Реально!

– Не хочете їсти? Спати?

– За такі бабки і ти б не їла, і не спала б.

– Не остогидло?

– Що не остогидло?

– Немитими сидіти в салоні і нюхати вонючі шкарпетки одне одного?

– Ображаєш, – на великому лобі головатого з’явилися зморшки. – За це можна й по пиці отримати!

– А ти спробуй, спробуй-но! Давай! Тільки де тоді свої бабки візьмеш?

Головатий пильно подивився своїми маленькими очицями, посадженими близько біля носа, смачно сплюнув на асфальт та сказав:

– Ти гарна баба! Чому я тебе не зустрів при інших обставинах?

– І що було б?

– Можливо, я б на тобі навіть одружився.

– Не вийшло б, – Катря скептично посміхнулася.

– А це чому ж?

– Бо твоєю дружиною має бути диня.

– Хто?

– Диня.

– Яка диня?

– А ти подумай на дозвіллі під нашими вікнами, часу вільного в тебе вдосталь, то й відгадаєш мою загадку, – кинула зухвало та пішла до свого авто.

Вона зачекала, доки «БМВ» звільнить проїжджу частину, повернула ключ запалювання й повільно, але впевнено поїхала попереду.

– А чому його дружиною повинна бути диня? – запитав Сергій.

– Пам’ятаєш пісеньку?

Обізвалась жовта диня, Гарбузова господиня: «Іще живі, ще здорові Всі родичі гарбузові»,

– проспівала Катря. – Він схожий на гарбуза, то й дружина в нього повинна бути диня.

Сергій розсміявся, він сміявся довго, до сліз:

– Ну ти й вигадала, мамо! І як я не зрозумів одразу? Він дійсно схожий на гарбуза!

– На великого та стиглого гарбуза з нашого городу. Пам’ятаєш? – щиро сміялася Катря чи не вперше за останні тяжкі дні.

10

Минуло п’ять днів, за які нічого не змінилося, і Сергій не знаходив собі місця, бо до кінця відведеного йому терміну залишалося лише два дні, а грошей ще не було. На його подив, мати після поїздки в село вела себе спокійно та впевнено. Загадка вирішилася одного дня, коли він лежав на ліжку у своїй кімнаті, поринувши в невеселі думки.

– Сергію, – Катря тихенько причинила за собою двері. Була збуджена, на щоках палав рум’янець. – Благаю тебе, не кажи мені зараз нічого та не смій перечити. Ти вплутався в халепу й попрохав мене про допомогу. Я пообіцяла витягти тебе з цього лайна і зроблю це. Там, у кімнаті, на нас чекають люди з агентства нерухомості, нотаріус та покупці. Зараз ми продамо свою квартиру, і весь цей жах закінчиться.

– Мамо! – аж підскочив на місці Сергій. – Ми не можемо залишитися на вулиці!

– Не лементуй, бо люди почують. Багато людей не мають свого житла й нічого. Зараз не час щось обговорювати або сперечатися, тому спалюємо кораблі й умиваємо руки. А житло собі ми ще купимо з тобою. Так?

– Мені треба щось тобі сказати, – зам’явся Сергій і якось знітився, але Катерина цього не помітила.

– Не зараз. Ходімо. Потрібно, щоб ти підписав папери.

– Мамо, не можна цього робити, не зараз, – Сергій схопив матір за руку. – Матусю, прошу тебе, вислухай мене і зрозумій…

– Сину, – відвела його руку. – Я вислухаю тебе іншого разу, а зараз ходімо, люди чекають, і я не хочу, щоб вони почули про всі наші негаразди. Не будемо при них виносити бруд

1 ... 51 52 53 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокута», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокута"