Читати книгу - "Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні"

Минув деякий час. Приходить кум Іван додому п’яний, жінка його так само лає. Почув це кум Микола, та й каже:

– Що ж це ти мовчав і слова не сказав їй? А ще нахвалявся: десятому б заказала…

– Так то ж я про твою казав – нехай би спробувала мене вилаяти!

Стоїть п’яний кум під стовпом і гамселить по ньому кулаком з усієї сили. Підходить другий кум та й питає:

– Що, нема нікого вдома?

– Та ні, – відповідає той, – світиться. Не хочуть відчиняти.

– Куме, чому ви, граючи зі мною, завжди виграєте?

– Тому що ви завжди програєте.

– Дивися, куме, які дивні люди. Скажіть, що на небі один мільярд двісті тридцять чотири мільйони п’ятсот шістдесят сім тисяч вісімсот дев’яносто зірок, і кожен повірить. А напишіть на лавочці «Обережно, пофарбовано» – і кожний неодмінно помацає пальцем (аби переконатися) і, звичайно, забрудниться. Дива та й годі!

– Куме, чому ви такий засмучений?

– Мій пес утік.

– То дайте оголошення в газеті.

– Хіба ж собаки читають газети? Хіба що оголосити по телебаченню. Він так розумів кожне моє слово…

– Уявіть собі, кумонько, у мене завжди так і крутяться думки в голові! Так і бігають!

– Що ж тут дивного?! Вони мають багато вільного простору.

Два куми на іподромі:

– Куме, постав на ту третю конячку. Вона прийде першою – я домовився з жокеєм.

– А з конем?

Іде Іван п’яний додому та ще й босий. По дорозі зустрічає його кум і питає:

– Де ж це тебе, куме, носило, що нові черевики загубив?

– Та потрапив у калюжу і загубив один черевик… Шукав-шукав – не знайшов.

– А де ж другий?

– Та, думаю, висохне калюжа, знайде хтось один черевик… Що він з ним робитиме? То я взяв та й другий туди кинув. До пари!..

– Кажуть, куме, що ви кинули пити. То правда?

– Так, куме. Оце, – почав підраховувати в пам’яті, – післязавтра буде три дні.

Розмова двох кумів:

– Ти, я чув, удруге оженився?

– Еге ж, куме!

– То яка жінка краща: перша чи друга?

– Перша!.. Та спочатку в хату впускала, а потім уже била, а ця спочатку на вулиці б’є, а потім в хату не пускає…

Кум так напився, що ледве до хати дочвалав. Вийняв з кишені ключ, тицяв, тицяв ним у замок, а попасти не може. Побачив це кум та й каже:

– Давай, куме, я відімкну.

– Ні, я сам відімкну, а ти краще підіпри хату, щоб не хиталася.

Розповідає кум кумові:

– То правду кажуть люди, що горілка вкорочує життя. Як вип’єш, куме, зранку грамів триста, то день пролетить, як одна година. А як немає в кишені навіть на кухоль пива – день такий довгий…

– Кумонько, а по скільки ж років вашим дітям?

– Ну, Марія народилася, як було два тижні до Різдва, а в піст царя скинули. А Степан тоді, як через місяць у Вінниці трамвай пішов.

– Дай, куме, чарку, – сказав кум Іван, ледве переступивши через поріг.

– Чарку дам, а по горілку біжи в магазин, поки відчинено, – відповів той.

Каже кум до кума:

– Я читав у газеті, що в Європі від алкоголю помирає кожен третій.

– Чого тобі, куме: нас же лише двоє!

Прийшов якось кум Гнат до кума Івана в гості. А той такий скупердяга був. Налив по склянці води і каже:

– Випиймо, куме, думаючи, що це горілка.

Випили. За якусь хвилину Гнат як зацідить кумові у вухо:

– А тепер, куме, думайте, що я напився.

Зустрілися за чаркою двоє кумів. Один і каже:

– Ти знаєш, куме, коли я вчора їхав другим номером трамвая по вулиці Зеленій, то навпроти мене сидів письменник Василь Стефаник.

Кум подумав і сказав:

– Знаєш що? Хоч ти і кум, але не бреши! Бо другий номер по вулиці Зеленій не ходить!