Читати книгу - "Лист незнайомої"

забуту розповідь свого чоловіка про одного слідчого, з яким йому довелося працювати як адвокату. Основним прийомом того була гра поглядів. Він спершу довго вдивлявся у документи, імітуючи сильну короткозорість, а коли наставав час для вирішального запитання, раптом миттєво піднімав голову і поціляв, мов ножем, несподіваним уважним поглядом упритул, викликав переляк, і під цим поглядом підозрюваний, немов його розбив параліч, губився, безсило відмовляючись від старанно приготованої брехні. Можливо, тепер він вирішив сам повправлятися у цьому мистецтві, обравши її жертвою? Їй стало лячно, тим більше, що вона знала, який сильний запал психолога викликає у нього його професія, набагато сильніший, ніж звичайні юридичні амбіції. Вистежування, викриття і примушування підозрюваного зізнатися захоплювали його не менше, ніж інших азартні ігри чи еротика, і в такі дні полювання на злочинця він аж світився від сильного нервового напруження. Погано спав, раптово пригадуючи серед ночі про невиконані справи і несподівані ходи розслідування, намагався не виказувати свого напруження, мало їв і пив, безперервно курив і ощадливо поводився зі словами, беріг їх для суду. Вона лише раз бачила його під час промови в суді і нізащо не наважилася б подивитися на це вдруге, бо була дуже сильно налякана похмурою затятістю, майже лютою запальною промовою і прихованою жорстокістю на обличчі, тепер вона, здавалося, впізнала цей вираз у його застиглому погляді з-під загрозливо насуплених брів.

Усі ці забуті спогади раптом навалилися на неї і не давали вимовити слова, які вона шукала і які вже були у неї на язиці. Вона мовчала, і її розгубленість росла разом з усвідомленням того, наскільки небезпечним було це мовчання і як необачно вона втратила останню можливість більш-менш правдоподібно пояснити свою поведінку. Вона більше не наважувалася підняти очей, але, коли раптом бічним зором зауважила, як його завжди такі спокійні долоні швидко опускаються і підіймаються над столом, ніби маленькі дикі звірі, це злякало її ще більше. На щастя, обід уже закінчився, діти скочили зі своїх місць, голосно перегукуючись дзвінкими голосами, гувернантка марно намагалася втихомирити їхні радісні крики. Чоловік також піднявся зі свого місця і, не озираючись, важкими кроками пішов до сусідньої кімнати.

Щойно Ірене залишилася сама, як відразу ж витягла листа і ще раз переглянула написане: «Прошу негайно передати тому, хто принесе Вам листа, сто крон». І її лють тут же порвала його на дрібні шматочки, зібгала рештки і викинула в смітник, лише після цього вона трохи заспокоїлася, вгамувала свою лють, зігнулася і вкинула папір до каміна. Спалах білого полум’я, яке підгодував кинутий нею папір, заспокоїв її.

У цей момент вона почула кроки свого чоловіка, який повертався до їдальні. Вона миттю випросталася, а обличчя було ще червоним від теплого подиху вогню в каміні і від несподіванки, що її застали на гарячому. Дверцята каміна залишилися зрадливо відчиненими, і вона незграбно намагалася затулити їх своїм тілом. Він підійшов до столу, запалив сигару, і коли полум’я сірника освітило його обличчя, їй здалося, що ніздрі його тремтять, а це завжди значило гнів. Він подивився на неї спокійно:

– Я хотів тільки нагадати тобі, що ти зовсім не мусиш показувати мені свої листи. Якщо тобі подобається мати від мене якісь таємниці, це твоє право.

Вона мовчала і не наважувалася подивитися на нього. Він зачекав ще мить, а потім з усієї сили видихнув дим своєї сигари, ніби з самого дна легенів, і важкими кроками вийшов із кімнати.

Їй не хотілося ні про що думати – просто існувати, забутися, зайняти серце безглуздими клопотами. Вона не могла більше залишатися вдома, хотілося вийти на вулицю, бути серед людей, аби не збожеволіти від жаху. Сподіваючись, що ці сто крон купили їй свободу від переслідування хоча б на кілька днів, вона вирішила знову наважитися на прогулянку, а разом з тим залагодити кілька справ і приховати від домашніх несподівану зміну своєї поведінки. У неї вже виробилася своєрідна манера втечі. Від воріт свого будинку вона кидалася з заплющеними очима у людський натовп, ніби пірнала у глибоку воду. Відчувши нарешті твердість тротуару під ногами і м’який рух людського потоку довкола себе, Ірене у нервовому поспіху рухалася так швидко, як тільки це дозволяв її статус поважної дами, яка не хотіла привернути до себе увагу. Ішла вперед, без конкретної мети, втупивши очі додолу, боялася підняти їх, аби не наштовхнутися знову на небезпечний погляд. Якщо за нею стежили, вона не хотіла цього знати. Але їй не вдавалося думати ні про що інше, і кожного разу, коли хтось випадково торкався до неї, вона здригалася. Нерви напружувалися від кожного звуку, кожного кроку десь позаду, від кожної тіні, яка пропливала повз, тільки в авто або в чужому домі вона могла зітхнути з полегкістю.

З нею привітався якийсь пан. Вона підняла очі, придивилась і впізнала давнього друга своїх батьків, сивого привітного і багатослівного бороданя, якого вона давніше завжди уникала, бо він мав звичку годинами розповідати всім і кожному найменші деталі своїх проблем зі здоров’ям, більшість яких, мабуть, були вигаданими. Але тепер вона пошкодувала, що тільки відповіла на його привітання і не пішла далі в його товаристві, адже будь-який знайомий міг би захистити її від несподіваної зустрічі з тою жахливою жінкою. Вона повагалася і вже хотіла повернутися, але раптом їй здалося, що ззаду хтось швидкими кроками наближається до неї – вона миттю передумала і заспішила далі. Від страху її інтуїція загострилася, як ніколи раніше, і вона відчувала, що ззаду хтось іде, зберігаючи дистанцію. Вона рухалася все швидше, хоча й усвідомлювала, що уникнути переслідування не вдасться. Її плечі почали здригатися, ніби у передчутті доторку, який от-от наздожене її, адже кроки за спиною чулися все ближче, і чим швидше вона намагалася іти, тим важчими ставали її коліна. Вона відчувала свого переслідувача зовсім близько, і ось справді хтось крикнув з-за спини: «Ірене!» – наполегливо, але неголосно, і їй довелося зосередитися, щоб пригадати, кому належав голос, але це була не та страшна жінка. Ірене зітхнула з полегшенням і озирнулася: це виявився її