Читати книгу - "Переможець завжди самотнiй"

Коли він повернувся до рідного міста, то ледве його впізнав. Уздовж головного проспекту височіли нескінченною низкою кістяки хмарочосів, вулиці були запруджені машинами, у старому аеропорту панував цілковитий хаос, але ідея тутешнього правителя починала втілюватися в життя: це місто стане містом миру в середовищі війн, раєм для капіталовкладень посеред розбурханого кризами світового фінансового ринку, стане видимим обличчям народу, який так багато людей із такою втіхою обмовляли, принижували, звинувачували в дикунстві та в забобонах. Інші країни регіону починали вірити в місто, що виростало посеред пустелі, і гроші потекли — спочатку струмочком, а невдовзі бурхливою річкою.

Проте шейх і досі жив у своєму давньому палаці, хоч недалеко звідти вже будувався й інший, набагато більший. Хамід прийшов на зустріч у піднесеному настрої, похвалився, що йому запропонували високу посаду й що він більше не потребує фінансової допомоги; навпаки, готовий повернути до останнього цента всі гроші, вкладені в нього.

— Я хочу, щоб ти звільнився зі своєї служби, — сказав йому шейх.

Хамід нічого не зрозумів. Так, він знає, що підприємство, яке залишив йому в спадок батько, процвітає, але він має зовсім інші плани щодо свого майбутнього. Та він не міг удруге кинути виклик людині, яка так багато йому допомогла.

— Під час нашої єдиної зустрічі я міг сказати «ні» Вашій Високості, бо я тоді захищав права батька, які завжди мали для мене більшу вагу, аніж будь-що у світі. Тепер, одначе, я мушу підкоритися волі свого правителя. Якщо ви вважаєте, що втратили гроші, які вклали в мою роботу, то я зроблю все, чого ви зажадаєте від мене. Повернуся сюди й займуся своєю спадщиною. Якщо я повинен відмовитися від своїх мрій, щоб зробити те, чого від мене вимагає закон мого племені, я це зроблю.

Він сказав ці слова твердим голосом. Він не міг виявити слабкості перед людиною, яка поважає силу іншої.

— Але я не прошу тебе, щоб ти повернувся сюди. Тебе призначили у твоїй фірмі на вищу посаду тому, що побачили: ти вже спроможний заснувати підприємство під власною маркою. Саме цього я від тебе й хочу.

«Щоб я заснував підприємство під власною маркою? Чи правильно я його зрозумів?»

— Я бачу, як тут у нас оселяється все більше всесвітньо відомих компаній, які виробляють предмети розкоші, — провадив шейх. — І вони знають, що роблять: наші жінки починають змінювати свою манеру мислення, вони тепер інакше думають й інакше вдягаються. І тому мода тепер впливає на наш регіон більшою мірою, аніж будь-які іноземні капіталовкладення. Я розмовляв із чоловіками й жінками, які добре розуміються на цій темі; бо сам я лише старий бедуїн, який коли вперше побачив автомобіль, то подумав, що його годують, як верблюда.

Мені хотілося б, щоб чужоземці читали вірші наших поетів, слухали нашу музику, танцювали танці та співали пісні, що їх від покоління до покоління передавали нам наші предки. Але, схоже, ніхто більше цим не цікавиться. Тому існує лише один спосіб навчити їх шанувати наші традиції: і це якраз те, чим займаєшся ти. Якщо вони навчаться розуміти, хто ми такі, через нашу манеру вдягатися, то зрештою зрозуміють і все інше.

Наступного дня Хамід зустрівся з групою інвесторів з інших країн. Вони запропонували йому фантастично високу суму інвестицій і назвали термін погашення боргу. Запитали, чи готовий він прийняти виклик, чи готовий піти на ризик. Хамід попросив трохи часу на роздуми. Пішов на могилу батька й молився там цілий день. Коли настала ніч, пішов у пустелю, надихався морозним вітром і повернувся до готелю, в якому оселилися іноземці. «Нехай буде благословенний той, хто вміє дати своїм дітям крила та коріння», — каже арабське прислів’я.

Він потребував коріння: існує те місце у світі, де ми народилися, навчилися розмовляти, відкрили, як наші предки давали раду своїм проблемам. Рано чи пізно в житті кожного з нас настає момент, коли ми починаємо відчувати особисту відповідальність за це місце.

Але йому були потрібні й крила. Вони переносять нас до нескінченних обріїв уяви, до наших мрій і в далекі краї. Крила також допомагають нам познайомитися з корінням наших ближніх і навчатися разом із ними.

Хамід звернувся до Бога з проханням подарувати йому натхнення й почав молитися. Через дві години він пригадав розмову, що відбулася між його батьком і двома покупцями, які прийшли до його мануфактурної крамниці:

«Сьогодні вранці мій син попросив у мене грошей, щоб купити ягня; чи повинен я задовольнити його прохання?»

«Це справа не термінова. Зачекай бодай тиждень, перш ніж обміркувати його прохання».

«Але я спроможний дати йому гроші й сьогодні. Яка різниця буде, якщо я зачекаю тиждень?»

«Різниця дуже велика. Мій досвід показує, що люди цінують те, що одержують, тільки в тому випадку, коли їх опановує сумнів, чи зможуть вони здобути те, що бажають мати».

Тож він примусив претендентів у інвестори зачекати тиждень, а тоді прийняв їхній виклик. Йому потрібні були люди, які працювали б із цими грішми і вкладали їх туди, куди він їм накаже. Йому потрібні були службовці, бажано з його односельців. Він мав потребу залишатися ще понад рік на своїй теперішній роботі, щоб навчитися там того, чого він іще не навчився.

Оце й усе.