Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Пірати Співучих островів 📚 - Українською

Читати книгу - "Пірати Співучих островів"

225
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пірати Співучих островів" автора Адам Багдай. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 75
Перейти на сторінку:
що наш останній крик моди, наш мамут попав до заводського музею в Штутгарті, а нам не довелося вертати пішки до Варшави.

Хіба ж не витворяє життя нам усяких фіглів та несподіванок?

Пірати Співучих островів
1

Подорожування полягає в тому, що людина дістається з одного місця в інше будь-яким транспортом, а то й пішки. Найвищий ступінь подорожування — це бурлакування. Бурлакування полягає в тому самому, тільки тут людина ніколи не знає, куди вона їде і де зупиниться.

Дядечко Леон був типовий бурлака. Тож коли на терасі кав’ярні «Орієн» він уладнав з паном Штоком оту фантастичну справу, я був певен, що ми помандруємо на Марс чи іншу планету, бо дядечко мав такий вид, мовби хотів вирушити в міжпланетну подорож. А втім, що там для дядечка космос, коли він потрапив із Синяєвіни дістатися без грошей до Чорногорської Рів’єри та ще й загнати мамута, за якого на батьківщині йому не дали б навіть двохсот злотих. Ба головою ручаюся — він мусив би доплатити покупцеві та ще й подякувати йому. Але для дядечка не було неможливого. Я пересвідчився в тому, коли на другий день пан Шток виписував йому чек на вісім тисяч марок, а дядечко ремствував, що повинен розстатися з мамутом.

Поки пан Шток виписав той чек, дядечко п’ять разів передумував і лаявся на чому світ стоїть, що доля так його покарала. І він не прикидався, боронь боже! Таку вже мав натуру і нічого тут не вдієш.

Отож кінчилося на тому, що пан Шток виписав йому чек, а точніше — кілька чеків на суму вісім тисяч марок, аби за ті гроші дядечко міг купити нового «мерседеса». Капітальна операція! За мамута, який міг розвалитися на першому ж повороті, ми дістали нового «мерседеса». Шик! Такої операції не зробив би навіть Рокфеллер, не кажучи вже про Форда.

Виявилося, що божок грошей змилосердився над нами. І тепер ми могли не тільки заплатити за каву та фісташкове морозиво, а ще й одвалити кельнерові щедрі чайові.

Одним словом, ми стали мільйонерами, бо коли я перерахував ті марки на динари, то вийшло, що ми маємо півтора мільйони динарів і можемо спокійнісінько насвистувати арії з будь-якої опери.

Проте на дядечка той мільйон ніякого враження не справив. Він згорнув чеки, наче то були довідки про щеплення віспи. І оком не зморгнув, тільки важко зітхнув і сказав:

— Як би там не було, а я свиня...

— Дядечку, — заперечив я,— ви ж матимете нового «мерседеса».

Він похитав головою:

— Двісті тисяч проїхав мамутом.

— Він уже розвалювався,— старався я втішити дядечка.— Не журіться, тепер він стоятиме в заводському музеї і всі захоплюватимуться ним.

— Е-е-е! — скривився дядечко.— Ти все одно цього не розумієш. Ви, молоді, тепер зовсім інші. І світ інший...— Він одвернувся, щоб не показати свого хвилювання.

Отакий-то мій дядечко. Розум у нього світлий, сучасний, ба, можна сказати, кі-бер-не-тич-ний, а серце ніжне. І за це я його так люблю. Ось він стоїть на терасі готелю «Орієн», дивиться на море, а очі йому застилає слізьми.

І враз дядечко добросердно всміхнувся.

— Не журімося, Марцінку,— мовив.— Коли на коні, коли під конем. І, щиро кажучи, ти маєш слушність. Мамут уже розвалювався. Хтозна, чи доїхали б ми ним до Варшави. Скоро пішов би на брухт, або іржа поїла б його. А так — ого!

— Ого! — повторив я. — Матиме казкову пенсію! Як музейний експонат.

— Авжеж, — засміявся дядечко.— А як буду в Штутгарті, то завітаю до того музею і подивлюся на нього... І пригадаються добрі часи...

— Як ми стояли в Чорногорії, на Синяєвіні.

— Так... І ще раніше, коли я був молодий. Ого!

— То що тепер нам робити? — спитав я несміливо, бо добре знав: дядечко терпіти не може таких запитань.

— Що робити? — замислився він.— Ба якби-то я знав! Дивна річ, Марцінку,— коли у нас не було грошей, я завжди знав, що робити. Тепер, коли ми маємо гроші — не знаю. Їй-бо, не знаю. А коли не знаєш, що робити, то найлучче не робити нічого.

— Ми ж не можемо нічого не робити.

— Тобі тут кепсько?

— Ні, але я думав, що ми поїдемо далі. Ви згадували...— мовив я боязко.

— Що згадував? — гукнув дядечко.

— Що хотіли б купити вітрильний човен і вдавати, ніби ми пірати.

1 ... 51 52 53 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пірати Співучих островів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пірати Співучих островів"