Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сніданок на снігу 📚 - Українською

Читати книгу - "Сніданок на снігу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сніданок на снігу" автора Анатолій Дністровий. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 79
Перейти на сторінку:

— І ти нічого собі не лишила?!

— Нічогісінько, дорогий Миколо Григоровичу. Вся колекція, двадцять дві картини — все продала. Зате тепер маю на що хату закінчити. Нас багато — треба більше місця.

— І що? Та кікімора все купила? Все-все?

— Так, усі картини.

Хорошевський аж потух від почутого. Він настільки швидко перемінився, що Валентина занепокоїлася, чи не стало йому часом погано. Женя лише кліпав очима і доїдав другого голубця.

— Мамо, Марійка тиснеться і какає, — знову прибіг малий.

— Іду вже, іду.

Микола Григорович сказав, що Женя привіз свої ескізи і мріє почути оцінку. Валентина знову добродушно розсміялася, оголюючи свої білосніжні зуби, і сказала, що з неї поганий критик, але малюнки подивиться залюбки. Тільки-но Женя почав викладати свої малюнки на стіл, як прийшов чоловік Валентини. Він з’явився настільки тихо і несподівано, що Женя аж злякався. Помітивши Хорошевського, чоловік Валентини ніби крізь зуби процідив «добрий день», миттєво почервонів, побуряковів і пішов із подвір’я та зник за воротами. Валентина, провівши його постать поглядом, знову засміялася.

— Що це з ним? — здивовано запитав Микола Григорович.

— А хто його знає, — відповіла Валентина.

Тільки вона взяла перший малюнок Жені, як знову прибіг Максимко:

— Ма, Марічка покакала і плаче.

— Іду, — втомлено сказала Валентина і підвелася.

Хорошевський поглянув на годинник і сказав Жені, що через три години буде потяг додому. Валентина невдовзі повернулася, тримаючи дитину на руках, загорнуту в білу пелюшку. Синьооке дитя, схоже на маму, мугикало й плавно махало кистями рук. Хорошевський пожартував, що з доньки, певно, вийде диригент. Валентина сміялася, потім дістала з-за пазухи халату свою розкішну праву цицьку з темним масивним соском і взялася годувати дитину. Женя тихцем оглядав вроду Валентини, і вона йому подобалася. Потім вони пили чай і їли пиріжки з абрикосовим варенням, довго згадували минуле і сміялися. Хорошевський постійно пив сливову наливочку і трішки захмелів, його великий тонкий ніс знову почервонів і став схожим на вареного рака. Несподівано загуркотіла техніка, прийшли майстри, якими командував чоловік Валентини, і всі вони розвантажували бетонні плити, які подавав кран. Шум був настільки нестерпним, що гості перейшли до хати. Хорошевський нетерпляче поглядав на годинника, до експреса залишилось мало часу — пора вирушати.

Проводжати гостей вийшла Валентина, Максимко та навіть Марічка в колясці, яку намагався везти братик, але мати все одно тримала коляску за ручку. Вони дійшли лише до продовольчого магазину, бо Максимко пожалівся, що в нього вже болять ноги. Валентина обняла Хорошевського і Женю на прощання, а останньому сказала, щоб не відступав і не покидав малювати. Микола Григорович гукнув їй, коли чекати на нові картини, але вона знову лише дзвінко розсміялася і махнула рукою.

— Дивовижна жінка, — пробурмотів Хорошевський, спостерігаючи, як вона віддалялася з коляскою.

2

До квартири Євгена Дмитровича подзвонив високий худющий юнак у навушниках, який щойно вийшов із ліфта. Він був одягнутий у помаранчеві штани в обтяжку, сині кросівки і легку шкіряну курточку. В його правій брові було три срібних пірсинги, юнак тримав під пахвою велику папку альбомного типу. Двері відчинила висока, з пофарбованим у попелястий колір і закрученим волоссям, пані Марія Антонівна. Усміхнувшись і оглянувши юнака, вона запитала:

— Ви, напевно, Коля? З училища культури? Проходьте, Євген Дмитрович чекає на вас.

— Я — Коля. Здрасті.

Коля невпевнено ступив через поріг квартири в панельній дев’ятиповерхівці, в темному коридорі помітив невеликий гардероб. Він вимкнув плеєр, витягнув із вух внутрішні чорні навушники, скинув шкіряну курточку. До нього у домашньому спортивному костюмі вийшов Євген Дмитрович, він радо привітався, обійняв юнака, поплескав по плечах і запросив у свій робочий кабінет.

— Ви захопили свої акварелі?

— Ага, — знітився Коля.

— Знаєте, на перший погляд акварель — дуже проста техніка і за неї, як правило, мало хто береться. Наївно думають, що це лише для дітей у школі, — говорив Євген Дмитрович, поки вони прямували до кабінету, обставленого охайними дерев’яними стелажами та обвішаного невеликими картинами.

Коля захоплено стовбичив посеред кабінету і розглядав роботи на стінах: графіку, ескізи, картини, написані олією, деякі роботи колажного типу, де використовувалося скло, дерево, метал. Він уважно дивився на роботи й теми, і половина з них йому здавалися або наївними, або повним ацтоєм.

— Тут я тримаю переважно малі роботи, більші — в залі. Зверніть увагу на це, — показав Євген Дмитрович на кілька робіт однакової форми та однакового стилю й виконання, — це графіка на склі, я сам це придумав, хоча знаю художників, які в ній працюють в інших містах.

— Ж-и-р! — захоплено сказав Коля.

— Що?

— Класно. Ну, то їсть дуже гарно.

Євген Дмитрович

1 ... 51 52 53 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сніданок на снігу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сніданок на снігу"