Читати книгу - "Теорія розмежування складів злочинів"

кваліфікованих складах злочинів, представлена як ознака основного складу, який, як відомо, є складовою частиною кожного кваліфікованого складу злочину. Реалізація погроз, що доводилися до потерпілого у ході вимагання, яка не передбачена як кваліфікуюча ознака вимагання, за умови, що вона передбачена як інший самостійний склад злочину, вимагає окремого відображення у формулі кваліфікації вчиненого. Так, застосування до потерпілого чи його близьких родичів насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я може бути кваліфіковане за відповідною частиною ст. 127 КК України. Розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, якщо ці відомості є конфіденційною інформацією про особу, передбачене ст. 182 КК України, а обмеження прав, свобод, або законних інтересів цих осіб може виразитися у незаконному позбавленні волі (ст. 146 КК України).

Таким чином, погроза і наступна її реалізація не потребують кваліфікації за сукупністю:

1) коли погроза і її реалізація названі в диспозиції статті Особливої частини як альтернативні ознаки складу злочину;

2) коли реалізація відповідної погрози є кваліфікуючою ознакою складу того злочину, де ознакою основного виступає погроза;

3) коли погроза, яка передбачена як самостійний злочин, і наступна її реалізація, є етапами єдиної злочинної діяльності, спрямованої на заподіяння шкоди одному й тому ж об'єкту.

Таким чином продемонстровано ще один аспект значення наявності спільних ознак у кількох складах злочинів, чи констатації їх відсутності для розмежування складів злочинів.

2.2. Типи співвідношення складів правопорушень зі спільними ознаками

Азбучною істиною у правовій науці є положення про системний характер права певної держави, про те, що право є складною системою, яка включає підсистеми: галузі та інститути, які, в свою чергу, також є складними системами. Системний характер визнають і за їхніми компонентами — іншими впорядкованими правовими масивами[320]. Незважаючи на констатацію непоодиноких порушень принципу системності, як законодавства в цілому, так і в межах кримінального закону, зокрема, існує презумпція про те, що законодавство певної держави і кожна його галузь також є системою[321].

Серед багатства визначень поняття «система», що існують у теорії систем[322], найбільше узгоджується із сутністю права і законодавства розуміння системи, як сукупності взаємопов'язаних і взаємодіючих між собою елементів, розташованих у певному порядку. Взаємопов’язаність і взаємодія елементів системи відображується поняттям «зв’язок»

Проблема зв’язків системних явищ не була обійдена увагою, як у правовій науці, так і у філософії. Значення зв'язків у системних утвореннях, як їх складової, що відрізняє систему від простого нагромадження (множини) розрізнених субстанцій (об’єктів), підкреслювалося у наукових дослідженнях[323]. Системність об’єкта реально розкривається, перш за все, через його зв’язки і їх типологію, — писав філософ Е.Г. Юдін[324].

Прояви системності кримінального права, і як галузі права, і як галузі законодавства, ставали об’єктом уваги й у кримінально-правових дослідженнях[325]. У кримінально-правовій літературі також детально аналізували зв’язки кримінального закону, стан дослідження цієї проблеми у правовій та філософській літературі, на підставі чого було виснувано, що «дослідження питань зв’язків кримінального закону та зв’язків системи законодавства не є новим для науки кримінального права»[326].

Розглядаючи зв’язки в системному утворенні, важливо визначитися, в межах якої системи, й відповідно, між якими об’єктами (елементами системи) ми досліджуємо ці зв’язки. Зокрема, Т.С. Коханюк веде мову про зв’язки кримінального закону