Читати книгу - "Комашина тарзанка"

вирізнила увесь їхній курс, їм заздрили старші і молодші потоки, про це говорили навіть викладачі. Коли Маркіян приєднався до Маркіяни, Анни і Яніни і стало помітно, що у них тепер своя компанія, заздрість багатьох перетворилася на ненависть, і стало очевидно, що від їхньої компанії тепер усі чогось чекають, що тепер вони повинні довести якимось незвичайним вчинком те, що заслуговують на таке вирізнення. Можливо, саме ці завищені очікування і перетворили їхню на початках звичайну студентську компанію у коло однодумців, об’єднаних однією ідеєю.

Ляна була ніби з ними, а ніби і не з ними, вона потроху приглядалася, дуже хотіла потрапити у їхнє середовище, але не була певна, що її візьмуть і визнають своєю.

Батьки Маркіяни і Яніни працювали на тому ж факультеті завідувачами кафедр. Батько Яніни тепер жив з матір’ю Маркіяни, а батько Маркіяни – з матір’ю Яніни, хоча загалом це не мало великого значення, бо робочий і вільний час вони все одно проводили разом. Можливо, такий обмін чоловіками (чи жінками, точно не відомо) був спробою змінити хоча б щось у налагодженій рутині спілкування чотирьох людей, які ніколи не розлучаються.

Батьки Ляни народилися в селі і хоча давно переїхали до міста, стиль їхнього життя та коло спілкування сильно відрізнялися від життя батьків Маркіяни та Яніни. Батьки Ляни обробляли ділянку поля в селі і ще одну на дачі, прикрашали хату штучними квітами, тримали в серванті, який називали «стєнкою», кришталь, порцеляну і книги, усе вишикуване за кольором та розміром.

На великому письмовому столі у вітальні ціле літо були простелені газети і стояло варення у великих металевих «тазіках», як називала їх мама. Варення було спершу полуничним, потім суничним, порічковим, аґрусовим, айвовим і з чорноплідної горобини. Сливи і вишні закручували «у власному соку», а з яблук і чорної смородини робили домашнє вино. У дитинстві Ляна любила сидіти поряд із ще теплим варенням і вдихати лінивий солодкавий запах, який так добре пасував до літньої спеки, спітнілої мами на кухні і грінок, вимочених у молоці і смажених на салі. Дні літніх канікул, які не було чим заповнити, тягнулися в безкінечність, як густа патока із ложки варення, приторний смак якого можна було мінімально урізноманітнювати, додавши до варення сметани або поклавши товстий шар повидла на білий хліб з маслом. Разом із сусідськими дівчатами, яких не відправляли на літо в село, Ляна намагалася побороти одноманітність спекотних днів, під час яких знижували свою активність навіть мухи. По-сусідськи і старосвітськи частувались навзаєм варенням із товаришками з двору, визбирували зеленкуваті порічки із кущів довкола їхнього багатоповерхового будинку. Їсти ці порічки було годі, але процедура збирання мала зміст завдяки невеличкому адреналіновому вибуху, який можна було викликати, нахабно ігноруючи заборони і погрози, викрикувані з балконів такими ж незайнятими, як діти на канікулах, і такими ж знудьгованими пенсіонерами. Сусіди, що вважали себе власниками кущів, ходили зі скаргами до батьків порушників, і батьки для годиться мляво відчитували нащадків. Ця відпрацьована до деталей гра повторювалася з року в рік, аж поки дітям не набридло, чи, можливо, вони просто виросли і перестали цікавитися порічками, а пенсіонери втратили одну зі своїх нечисленних розваг.

Ляна завжди заздрила одноліткам, дозвілля яких було щільно розплановане поміж музичною та художньою школами, гуртками та репетиторами. Її батьки не вважали усе це необхідним, але після численних прохань відвели-таки Ляну на прослуховування, під час якого з’ясувалося, що музичного слуху у неї майже немає і записати можуть хіба що на фортепіано, і то більше через довгі пальці, бо лівою рукою вона без труднощів сягала від нижнього до верхнього «до», а правою дотягувалася лише до «сі», але і це, на думку викладачів, було непогано для початку. Ляна страшенно хотіла, щоб її записали на фортепіано, але батьки переміряли рулеткою усі кімнати і прийшли до висновку, що інструмент у жодній з них не поміститься, хіба якщо викинути «стєнку», але пропонувати таке Ляна не наважилася, а більше нікому ця ідея на думку не спала. На цьому питання музичної освіти було вичерпане. До малювання хисту у Ляни не було, не було і бажання, тому це питання відпало безпроблемно. Замість репетитора з англійської батьки вирішили віддати Ляну на легку атлетику, але тут проти вже була вона, і після двох місяців затятого сачкування її викреслили із списків членів секції.

Усе своє життя Ляна свідомо і несвідомо уникатиме не лише спорту, а й будь-яких фізичних навантажень, а найбільшу відразу викликатиме у неї праця на городі. Можливо, така була її природна схильність, а може, це наслідки вікендів і відпусток, проведених з батьками на дачі, за перманентним сапанням, збиранням врожаю, а згодом транспортуванням його додому і перетворенням на банки під герметичними металевими накривками. Ляна ніколи не замислювалася над тим, наскільки добровільно займалися цим усім її батьки, а наскільки їх змушували обставини. Із властивим усім дітям егоїзмом вона лише звинувачувала і подумки дорікала, а розмовляти про це у них у сім’ї було не прийнято.

Ляні дозволяли збирати пінку з варення і їсти її з блюдця, потай вона тою самою ложкою сягала до великої миски, хоча мама не дозволяла цього робити, бо боялася, що варення скисне. Але жодного разу воно так і не скисло, запаси закінчувалися ще задовго до кінця весни, і Ляну щоразу дивувало, як їхня сім’я із трьох чоловік встигала з’їсти за зиму і весну таку неймовірну кількість закруток. У кінці літа банки щільними рядами вишиковувалися на всіх десяти полицях комори, розташованої навпроти кухні, і там навіть бракувало місця на неодмінні суботні солодощі, які вони з мамою пекли і перемащували щотижня, у п’ятницю ввечері.

Наполеони, заварні тістечка, вишиванки, бізе із масляним кремом, у крайньому випадку простий бісквіт, рецепт якого Ляна, мабуть, не забуде вже ніколи – чотири яйця, склянка цукру, склянка борошна (чи чотири склянки борошна?). Часом тільки здається, що все пам’ятаєш дуже докладно, а насправді пам’ятаєш лише тремтіння міксера в руках, заворожуючий момент відділення жовтка від білка, медитативне пересипання цукру зі склянки до миски, похід на балкон, до мішка з борошном (тоді не уявляли собі менших розфасовок для борошна, цукру та картоплі). Шматочки яблук, що разом із тістом прилипли до дна бляшаної форми. І обов’язковий, майже улюблений момент – шипіння соди, на яку полили оцту. Ляні так подобалося це шипіння, що вона захоплювалася і часто клала в тісто забагато соди, за що мама її потім сварила. Пізніше до