Читати книгу - "Материками й океанами"

Раптовий здогад осяває Бартлета: Пірі не хоче ділити славу і гроші з іншою білою людиною! Він бере з собою негра і ескімосів — а хто ж з ділків у Америці вважає їх за людей…

Уже не бравий «капітан Боб», а стомлена, згорблена людина, придавлена кричущою несправедливістю, мляво бреде на південь, роздумуючи про ціну дружби.

Що думає в цей час Пірі? Чи просинається в ньому каяття, чи відчуває він муки совісті, чи душа його уже так зачерствіла, що такі почуття їй неприступні? Ми ніколи не взнаємо цього. У свій заздалегідь проданий газетам щоденник Пірі записує про Бартлета таке:

«Ми з ним сердечно розпрощались. Я довго дивився вслід могутній постаті капітана… Мені було невимовно сумно, що довелось розлучитися з кращим товаришем і безцінним супутником, завжди життєрадісним, спокійним і мудрим, на долю якого випала найтяжча робота — прокладати шлях для наших партій. Але що вдієш…»

Після відходу Бартлета головну упряжку повів Хенсон. Ескімоси Егінгва, Сіглу, Ута і Укеа допомагали йому. Вранці 6 квітня Пірі визначив широту: до полюса залишилось три милі.

Далося взнаки нервове напруження останніх днів. Пірі ледве пересував ноги. Хенсон і ескімоси поспішно збудували хатину.

Трохи відпочивши, Пірі зробив кілька поїздок в різних напрямках, визначаючи широту. Переконавшись, що його загін перебуває в районі полюса, він наказав увіткнути прапори, потім відзначив у записках про досягнення північного кінця земної осі і поклав їх у скляну пляшку. Потому всі тричі прокричали «ура». Пірі потиснув руку ескімосам і особливо подякував вірному Хенсону.

А пізніше у своїй книзі він написав, що білі супутники могли виявитися на останньому етапі до полюса в ролі пасажирів (це Бартлет пасажир!), «Хенсон же був ніби частиною транспортного механізму».

Це про людину, яка самовіддано і безкорисливо ділила з ним всі небезпеки полярних подорожей!

Пірі повертається з тріумфом. На нього чекають слава і великий грошовий приз. Назустріч «Рузвельту» виходить пароплав з кореспондентами мало не всіх нью-йоркських газет. Журналісти оточують Пірі. І перше запитання після поздоровлень:

— Що пан Пірі думає з приводу відкриття лікаря Кука?

— Лікар Кук? А-а, Фредерік Кук, давній приятель! Але що ж він таке відкрив, цей славний хлопець, лікар Кук?

Кореспонденти розгубились. Як, хіба пан Пірі не знає? Лікар Кук відкрив Північний полюс!

Пірі приголомшений. Його випередили. Не може бути! Тільки не це…

— Я ще не знаю деталей, але переконаний, що ваш лікар Кук — брехун і шахрай, яких не бачив світ, — каже він.

Кореспонденти в захопленні. Сенсація! Жирні заголовки: «Пірі проти Кука», «Ще одна загадка полюса», «Пірі каже: «ні!», «Пірі обіцяє вивести Кука на чисту воду».

А лікар Фредерік Кук у цей час роз'їжджає по Америці з лекціями про те, як йому пощастило скорити полюс. Газети називали його не інакше, як «великий лікар Кук». Дорослі й діти зачитувались книгою про його арктичний похід.

Дякуючи щедрій допомозі освіченого мільйонера містера Брадлея, розповідав лікар у цій книзі, він зміг спорядити полярну експедицію. Шлях до полюса він, Кук, разом з кількома ескімосами почав 18 березня 1908 року. Через деякий час йому пощастило виявити невідому землю. Кук назвав її на честь свого благодійника землею Брадлея. Переборюючи бурі і морози, споживаючи собаче м'ясо, лікар Кук і два ескімоси дісталися 80°59' 46'' північної широти. Тут лікар впав від утоми, але наступного дня дійшов до полюса і поставив американський прапор. Ескімоси побудували снігову хатину. Фотографія цієї хатини прикрашає книгу.

Коли Куку повідомили, що Пірі обізвав його брехуном і шахраєм, «великий лікар» не дійшов до лайки у відповідь.

— Авжеж, — заявив він представникам преси, — у мене нема сумніву, що мій друг Пірі, якого я безмежно поважаю, справді досяг полюса. Але я був на полюсі 21 квітня 1908 року, а мій друг Пірі — 6 квітня 1909 року. На рік пізніше. Я розумію його стан і не серджусь на його вибрики.

Одначе Пірі не збирався визнати себе за переможеного. Він знайшов підозрілі протиріччя в книзі Кука і невпинно повторював скрізь і всюди, що той нахабний брехун.

Тоді «великий лікар Кук» розлютився. Він послав президентові телеграму, звинувачуючи Пірі… в крадіжці грошей — щоб розповсюджувати в Арктиці багатожонство. «В даний час, — закінчував Кук свою кляузу, — на безвідрадній півночі є принаймні двоє дітей, які кричать про хліб, молоко і свого батька. Вони є живими свідками паскудств Пірі, який вкритий коростою невимовної розпусти».

Не будемо наводити тут дальших деталей сварки, яку американська преса роздмухувала кілька років. Розкажемо, чим вона закінчилась.

«Великого лікаря Кука» викрили ескімоси. Кук вважав їх за наївних дикунів. Але ескімоси непогано розбирались в карті і чудово орієнтувалися на льоду. Вони розповіли, що побудували Кукові хатину за 12 миль від одного з островів. Ескімоси відразу впізнали її на знімку, під яким Кук написав:

«На Північному полюсі». Насправді ж від хатини до полюса залишалось 900 кілометрів!

Коли все це виявилось, деякі газети оголосили Кука «психологічною загадкою». Справді, він вважався досвідченим полярним мандрівником і не менш досвідченим лікарем, мав солідне становище в суспільстві і раптом — такий конфуз!

— Яка там психологічна загадка! — заперечували інші газети. — Просто цей спритний чоловік Кук зумів захопити приз під самим носом у Пірі, та ще заробити купу грошей лекціями і книжкою. А його афера з ученим Рассмусеном — теж психологічна загадка? У цього Рассмусена десь там, у льодах, не вистачило харчів, і він збирався жувати ремені від собачої упряжки. Тут і нагодився лікар Кук. Він дав Рассмусену харчів, але тільки в обмін на купу голубих песців, колосально заробивши на цій справі. Слухайте далі! На зворотному шляху Кук знайшов у хатині Рассмусена продані цьому невдасі свої харчі і сам же скористався з них. Ні, що не кажіть, а цей Кук хлопець з головою, він цілком міг би стати мільйонером.

Перемогу Пірі заперечував не тільки Кук. Сумнівалися