Читати книгу - "Материками й океанами"

Надамо ж слово для рекомендації самому Пірі: «Метью Хенсон — мій служник; сміливий чорношкірий, родом з Віргінії, 23 років, його розум і відданість, поєднані з відвагою, що їх виявив він протягом кількох років, проведених зі мною в різних експедиціях і в джунглях Нікарагуа, змусили мене дивитись на нього, як на цінного члена експедиції».

Чим дужче захоплює Пірі «велика полярна гра», тим помітніше гравець витискує в ньому дослідника.

Далеко на півночі американець зустрічає норвежця Отто Свердрупа. Свердруп радіє: от прекрасна нагода переслати близьким листи, звіт про результати наукової роботи.

— Листи? Із задоволенням, — каже Пірі. — Але звіт… На жаль, я не можу це взяти на себе.

Пірі припускає, що норвежець встиг зробити більше, ніж він. Не буде лиха, якщо світ дізнається про це із запізненням.

Коли Пірі щастить відкрити найпівнічніший мис Гренландії, він не перебирає в пам'яті імен найдостойніших полярних дослідників, ще не увічнених на карті. Чом погана назва: «Мис Моріса Джезупа»? Джезуп щедро заплатив за метеорит і може пригодитися надалі.

Ще не досягши полюса, Пірі стає знаменитим не менше чемпіонів з боксу. Організовано «Арктичний клуб Пірі» на чолі з містером Морісом Джезупом. Для Пірі спеціально побудовано судно «Рузвельт», на якому нема хіба що пташиного молока. Існують «сани Пірі». Є «мило Пірі». Нарешті відомий «метод Пірі», який зрештою обов'язково має принести перемогу в скачках до полюса. В чому полягає цей метод?

— В тому, — відповідає Пірі, — що дві людини їстимуть в останні чотири-п'ять днів свого зворотного мандрування від полюса м'ясо своєї останньої собаки, яка перед цим з'їсть всіх своїх подруг.

Не гаючи даремно часу, Пірі готується до вирішального ходу в грі. Він змушений поспішати: в нього багато конкурентів. Гонористий американський мільйонер Циглер посилає на полюс експедицію; щоправда, навряд чи їй пощастить зробити багато, бо очолює її колишній кавалерист Фіала, спокушений не стільки в арктичних мандрах, скільки в скачках з перешкодами.

Журналіст Уельман збирається до полюса на повітряній кулі. Газети повідомляють, що за кулею буде тягтися по льоду п'ятдесяти-метрова диво-ковбаса, начинена сумішшю сушеного м'яса і гороху. Вона налагоджена так, що в дорозі від неї відриватимуться шматки — готові склади харчів на зворотному шляху Уельмана…

Хоч невдаха-журналіст пролітає всього кілька кілометрів, галас навколо його польоту неприємний Роберту Пірі.

І от розпочата 1908 року його нова експедиція змушує забути і про Циглера, і про Фіалу, і про Уельмана, і про всіх інших.

Для вирішального стрибка Пірі вибрав собі чудових помічників. Ось вони:

Квітучий, сповнений сил Роберт Бартлет — «капітан Боб». Молоді вчені: професор Марвін, який не раз побував у Арктиці, і доцент-фізик, чудовий спортсмен Мак-Міллан. Незмінний переможець університетських змагань силач Боруп. Зрозуміло. Метью Хенсон. Лікар Гудсел, якому, щоправда, далеко до наймилішого лікаря Фредеріка Кука, але все ж він знає свою справу. Нарешті багато ескімосів; з них можна вибирати найздоровіших і найнепримхливіших.

Багато років тому на арктичний лід вперше ступила сповнена надій молода людина, вольова і мужня. Вона пронесла ці якості через нелегке життя полярного мандрівника. Але він живе в тому світі, де влада золота нівечить людину, принижує найсильніші натури.

Пірі не відкриває супутникам свої карти. Ніхто, крім самого Пірі, не повинен знати, як далеко по дорозі до полюса піде кожен з них. Така умова була поставлена відразу.

Хай стараються з усіх сил, хай кожен сподівається, що саме він буде супутником Пірі на останніх етапах і розділить з ним славу відкривача полюса.

22 лютого 1909 року санні партії йдуть на штурм. Пірі, у своєму хутряному костюмі, зшитому так, що людина здається оброслою теплою волохатою шерстю, пропускає повз себе упряжку за упряжкою. Він має іти останнім, зберігаючи сили.

Тяжку роботу — прокладати шлях — доручено спочатку загонові Бартлета. «Капітан Боб» ламає тороси, протоптує колію, будує «іглу» — ескімоські снігові хатини для відпочинку загону Пірі.

Ополонки парують. Мороз такий, що гас стає білим і в'язким. Вітер збиває з ніг. Але чи те ще бачили Пірі і його супутники минулих своїх експедицій!

Поступово Пірі відсилає назад поодинці тих людей, які, на його думку, зробили свій потрібний хід у грі.

Ідуть лікар і засмучений Мак-Міллан.

За ними вирушає Боруп, який щойно, ризикуючи життям, врятував собачу упряжку, котра зірвалась в ополонку, і, на загальну думку, не поступався перед ескімосами витривалістю і спритністю.

Потім, виконуючи наказ, повернувся назад Марвін, який знайшов на зворотному шляху смерть в одній з ополонок.

«Капітан Боб» і Метью Хенсон, змінюючи один одного, протоптують шлях далі до полюса. Пірі ночує в приготованих снігових хатинах. Він почуває себе бадьорим, сповненим сил. Все обіцяє його успіх. Мороз перекинув крижані мости через ополонки. Ескімоси рвуться вперед: Пірі пообіцяв тим, хто дійде з ним до полюса, дати човен, рушницю і патрони. Заради такого незліченного скарбу будь-який ескімоський мисливець ладен закласти душу дияволу!

Вранці 30 березня у сніговому таборі на широті 84°47' Пірі вибирає собі супутників для останнього стрибка до полюса.

Перед ним стоїть загін Бартлета: сам «капітан Боб» — прекрасний астроном і найдосвідченіший мандрівник, поруч — молодий, легковажний ескімос Укеа, який вперше бере участь у полярній експедиції, і ще три старших ескімоси.

— Укеа, ти підеш зі мною, — повільно говорить Пірі, не дивлячись на «капітана Боба». — І ти, Хенсоне.

Бартлет блідне. Як, Пірі бере з собою недосвідченого Укеа і відсилає назад його, Бартлета?! Ні, він не те почув, не може бути…

— Мені безмежно шкода… — каже Пірі.