Читати книгу - "Плавучий острiв"

Пані Коверлі зупинила на одну мить погляд на дочці і, помітивши насуплені брови чоловіка, обмежилась запитанням:

— Ти не втомилась, дитинко?

— Ні, мамо.

— А ви, пане Івернесе?

— Анітрохи, пані. До свого народження я, напевно, співав разом з хлопчиками в якійсь капелі у раю.

Вечір закінчується. Вже близько дванадцяти, і містер Коверлі вважає, що пора спочивати.

Другого дня, задоволені з цієї простої й щирої гостини, парижани повертаються до Папеете.

П’ятнадцятого листопада на Стандарт-Айленді має відбутися грандіозне свято. В його програму входить пишний бенкет і бал у будинкові мерії. До того часу мільярдяни повернуться з своїх дач, бо за два дні плавучий острів вирушає в дальшу подорож.

— Організувати це свято доручають Калістусові Менбару: на його вигадку, як і на його завзяття, можна цілком покластися. В його розпорядженні також і квартет, чий концерт включено до програми як один із найефектніших номерів.

Запрошення надсилає губернатор. Особисто Сайрус Бікерстаф запрошує королеву Помаре і членів її родини, французького комісара разом з головними урядовцями, а також контр-адмірала й офіцерів із французьких крейсерів, які саме стоять на якорі в Папеете.

Для-населення Стандарт-Айленду — бо на бал до мерії потрапить тільки його верхівка — в парку організовано частування, гри, феєрверк.

Знаменний день настав. Стандарт-Айленд прикрашений французькими й таїтянськими прапорами, поруч них майорять прапори Мільярд-Сіті.

Королева Помаре зі своїм почтом, в ошатному вбранні прибуває до гавані Штирборт-Гарбора; їй салютують обидві батареї острова, яким відповідають гармати Папеете й французьких крейсерів.

Близько шостої години, оглянувши дорогою парк, гості під’їжджають до чепурно оздобленого будинку мерії.

Яке величне видовище — ці пишні сходи! Адже кожна їхня сходинка коштує щонайменше десять тисяч франків, як і сходинки в особнякові Вандербільта в Нью-Йорку! А в розкішній залі-їдальні вже готові для гостей столи до вечері.

О дев’ятій годині гості вирушають до казино, де має відбутися концерт. В програмі лише чотири твори — шедеври музикального мистецтва:

П’ятий квартет Бетховена ля мажор, опус 18;

Другий квартет Моцарта ре мінор, опус 10;

Другий квартет Гайдна, ре мажор, опус 64;

Дванадцятий квартет Онслоу, мі-бемоль.

Цей концерт перетворюється на новий блискучий тріумф паризьких артистів, які — що б там не казав той огурний віолончеліст — так щасливо потрапили на плавучий острів!

У парку гості — і європейці, й тубільці — розважаються, беручи участь у різних іграх. Бал організований просто неба, і — адже ганьби в цьому немає! — танцюють на галявинках під звуки акордеонів, надзвичайно популярних інструментів серед тубільців на островах Товариства. Треба сказати, що французькі моряки також, полюбляють цей музичний інструмент, і коли навала відпускників з військових кораблів висіла на берег, оркестр, що прибув у повному складі, вдарив щосили, а акордеони просто шаленіли. До музики долучились голоси — пісні, що залунали з берега і «хімери» — найпопулярніші й найулюбленіші мелодії океанійського населення.

В той же час на бал, добірніший і вишуканіший за своїм складом і характером, де обов’язки розпорядника виконує Атаназ Доремюс, зібрались усі найбагатші у місті родини. Мільярдянки й таїтянки змагаються між собою у блиску коштовностей і елегантності туалетів. Івернес, Пеншіна й Фрасколен кружляють у вальсі, завзято танцюють польку й мазурку з гарненькими таїтянками і найчарівнішими дівчатами Стандарт-Айленду, в той час як Себастьян Цорн тримається осторонь, обравши позу якщо не осудження, то зневаги. А як усі здивувались, коли випадок звів до пари в якійсь кадрилі Уолтера Танкердона й міс Коверлі! Та чи ж справді це сталося випадково, може, тут допомагає тонка дипломатія й хитра вигадка головного інспектора мистецтв? Як би там не було, а це перетворилось на подію дня, яка матиме, можливо, важливі наслідки, ставши першим кроком до зближення між двома впливовими родинами.

Після феєрверка, влаштованого в парку на центральній галявині, танки починаються знову і продовжуються аж до ранку.

Через день на світанку комодор Сімкоо дає наказ вирушати. Гарматні постріли з берега відзначають одплиття Стандарт-Айленду, так само як вони вітали його появу, і плавучий острів відповідає таїтянам і військовим кораблям тою самою кількістю залпів.

Стандарт-Айленд прямує на північний захід, щоб дорогою оглянути інші острови архіпелагу — групу Підвітряних островів після групи Навітряних. Він проходить повз мальовничі береги Муреа, немов настовбурчені гірськими шпилями, поміж яких центральний має крізний отвір; повз Райатеа, священний острів, що був колискою тубільних королів, Бора-Бора, над яким підноситься верховина в тисячу метрів заввишки, повз острівці Мату-Іті, Мопеліа, Тубуаї, Ману — все це ланка таїтянського ланцюга, що перетинає цю місцевість.

Дев’ятнадцятого листопада, о тій годині, коли сонце ховається за обрієм, зникають і останні верхогір’я архіпелагу.

Тоді Стандарт-Айленд повертає на південний захід — цей новий; напрямок телеграфні апарати відмічають на картах, вивішених у вітринах казино.

Того, хто в цю хвилину спостерігав би капітана Сароля, вразив би похмурий зловісний вогонь у його очах і лютість, що спотворила йому лице, коли він погрозливо підняв руку, вказуючи своїм малайцям шлях на захід до Нових Гебрід, що лежать відсіля за тисячу двісті миль!

Збігло вже шість місяців з