Читати книгу - "Слово після страти"

На час мого прибуття це вже був величезний концтабір, що складався з трьох відділень.

Освенцім-І — центральний табір концерну. Тут містилися есесівський гарнізон у складі двадцяти п’яти тисяч чоловік, головна канцелярія, центр гестапо, заводи і фабрики, які обслуговували німецьку армію. В ньому постійно перебувало від 25 до 50 тисяч в’язнів. На місце тих, хто гинув, щодня прибувало поповнення. В Освенцімі-І цілодобово працював один крематорій, що позначався цифрою І.

Освенцім-ІІ побудований за два кілометри від центрального табору на місці польського села Бжезінка. Звідси пішла і його німецька назва — Біркенау. Основним завданням цього табору було масове знищення в’язнів у газових камерах з наступним спаленням у крематоріях. Йому підлягали дрібніші, так звані «трудові» табори: сільськогосподарський — Буда, птахівницький— Гермезее, овочівницький — Райско і хімічні лабораторії. В Освенцімі-ІІ постійно утримувалося від 125 до 250 тисяч в’язнів. Тут цілодобово працювало чотири крематорії. В документах табірної адміністрації і канцелярії Гіммлера вони значилися під цифрами II, III, IV, V. У цих крематоріях було тридцять шість печей для спалювання трупів і вісім газових камер. У найбільших крематоріях — II і III — газові камери були під землею, а в крематоріях IV і V — на поверхні землі. Крім восьми газових камер, за межами табору були ще два бункери, пристосовані під газові камери. Вони називалися бункер IV і бункер V.

Освенцім-ІІ (Біркенау) будували за останнім словом техніки. Тут було велике, чудово обладнане містечко для адміністрації та есесівського гарнізону. Судячи з водокачки, розрахованої на задоволення потреб у воді великого міста, містечко мало рости й далі. Про це свідчила і величезна очисна станція, де перероблялися нечистоти, які ішли потім на удобрювання полів сільськогосподарських таборів. Гордістю адміністрації Освенціму-ІІ була величезна псарня, в якій навчали кількасот сторожових псів. Вгледівши людину в смугастій формі, люті вовкодави шаленіли.

Освенцім-ІІІ (або Буна) був концтабором, в’язні якого працювали на будівництві промислових підприємств по виробництву синтетичного каучуку і бензину в Мановіцях. Йому підлягали також дрібніші табори при вугільних шахтах у Фюрстенбурзі, Кенігсхютте, Явишовіцях, Голешові. Восени 1944 року в Гливіцях, Гінденбурзі, Блехгаммері, Гейдебреці та в інших місцях були створені нові табори — філіали Освенціму-ІІІ.

Ще задовго до війни гітлерівці до найменших деталей розробили плани страхітливого і нечуваного за масштабами злочину — знищення мільйонів людей з допомогою найновіших досягнень науки й техніки. Про це свідчить технічна документація будівництва крематоріїв. Хоча крематорій і спорудили в кінці 1940 року, а крематорії II, III, IV і V у кінці 1942 року, на технічних кресленнях, які зберігалися в будівельній конторі центрального табору, стояла дата виготовлення — 1937 рік, фірма «Топф і сини» в місті Ерфурті.

Таким чином, ще в тридцяті роки, тобто одразу ж після захоплення гітлерівцями влади в Німеччині, вони збиралися реалізацію своїх страхітливих планів винищення цілих народів поставити на промислово-індустріальні рейки.

Зовні крематорії нагадували звичайні пекарні. Це були приземкуваті будівлі, споруджені в типово німецькому стилі — з високим дахом і загратованими вікнами.

Двір кожного крематорію оточувала огорожа з колючого дроту під струмом. На газонах росли квіти, доріжки акуратно посилані піском. Газові камери, розміщені під землею, виступали над поверхнею всього на півметра. Згори їх маскував зелений газон. Людина, що вперше потрапляла на територію крематорію, не могла навіть подумати, яке це страшне місце.

Крематорії II і III були біля самого табору, а IV і V ховалися в невеликому ліску. Довкола крематоріїв лежали штабелі дров для спалювання трупів.

Гітлерівці планували до кінця 1945 року побудувати в Біркенау ще два крематорії, які своєю потужністю мали перевершити вже існуючі. Усі «виробничі» процеси в цих крематоріях передбачалося повністю автоматизувати й електрифікувати.

Крематорії І, II і III мали по дві підземні газові камери. Перша, велика, правила за роздягальню, а при потребі — за трупарню. У другій в’язнів отруювали газом. Роздягальні були акуратно побілені. В центрі кожної на відстані чотирьох метрів одна від одної стояли бетонні колони. Під стінами і навколо колон були лави, над ними вішалки з номерами. Написи на кількох мовах попереджали:

«ДОТРИМУЙСЯ ТИШІ!»

«ДОТРИМУЙТЕСЯ ЧИСТОТИ І ПОРЯДКУ!»

Над стрілками, що вказували на двері газової душогубки, були написи:

«ДЕЗІНФЕКЦІЯ», «ДУШОВА»

На перший погляд газова камера справді нагадувала душову. Та, як розповідають Ота Краус й Еріх Кулка, з душових воронок, що висіли під стелею, ніколи не текла вода. Зате між бетонними колонами проходило дві металеві труби з великою кількістю отворів. Через стелю і дах вони виводилися у дворі на поверхню землі і там закінчувалися клапанами, що герметично закривалися. Через ці клапани в труби засипали циклон — кристалічну отруйну речовину. Якщо її висипати з герметично закритої банки, вона вступає в реакцію з киснем, виділяючи отруйний газ.

У кожній газовій камері можна було отруїти одночасно до двох тисяч чоловік. Газові камери мали ліфти, якими трупи піднімали в печі крематорію.

Печі розташовувалися на першому поверсі. За конструкцією вони були триступеневі. Через першу ступінь вдувалося повітря, в середній була власне топка, у третю, горішню, на колосники з вогнетривкої цегли складали трупи. Печі зачинялися чавунними дверцями.

На першому поверсі кожного крематорію містилася прозекторська, де есесівські лікарі провадили найрізноманітніші досліди над живими людьми. Поряд з прозекторською — зал для страт. В ньому гладенька бетонна підлога ледь помітно понижувалась до центру, де проходила канава для стоку крові страчених. Задню стіну цього приміщення для чогось фарбували у чорний колір. Сховані в стіні двері вели до ліфта, яким трупи піднімали прямо в піч.

У крематоріях були машинні відділення, електромотори, вентилятори, піч для спалювання ганчір’я, умивальня, кімната есесівців, приміщення, де переплавлялися золоті зуби, вирвані в мертвих.

До газових камер в’язнів водили мурованими сходами. Для зручного транспортування старих, хворих, немічних, напівмертвих і мертвих існував спеціальний похилий спуск, по якому їх просто спускали в газову камеру.

Ота Краус та Еріх Кулка наводять у своїй книзі розповіді. угорського лікаря Мікулаша Ніжлі про події, свідком яких йому доводилося бути не раз, бо Мікулаш