Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Чорна рада, Куліш П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорна рада, Куліш П."

238
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорна рада" автора Куліш П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 56
Перейти на сторінку:
й други, й приятелі, були й полки, й гармати, да не благословив мене бог властвовати; други мої і іскреннії мої оддалече мене ста­ша і чуждахуся імене моєго; тай чого ж мені тепер су­против своєї долі пручатись?

- Старий Шрам не так думає, - каже Кирило Тур.


- Думав і я гордо да несито, поки смерть не заглянула мені в вічі.


- Ну, дармо, - каже запорожець. - Нехай воно буде собі як хо­тя; тілько все ж таки у тебе в голові зосталось, думаю, до­­во­лі мозку, хоч і заглянула смерть у вічі. Нічого тобі ждать обу­ха в сих різницях, коли тобі одчинено настіж двері. На лиш, надінь відлогу та ще оцей персник про запас візьми, то пройдеш скрізь огонь і воду.


- А кайдани? - спитав Сомко.


- Що нам кайдани? Я призапас такої розрив-трави, що ті­ль­ко притулю, дак ік нечистому й порозпадаються. Ке лиш сю­ди ноги.


- Підожди, брате, - каже Сомко, - скажи перше, а ти ж як зві­дси вийдеш?


- Що тобі до мене? Іди лишень ти, а я найду собі дорогу...


- Е, ні, мій голубе! Сього не буде. Нехай той гине, на кого го­­сподь показав перстом своїм! Чужою смертю я волі ку­повати не хочу.


- Смертю! - засміявшись, каже Кирило Тур. - Казнає-що го­­р­о­дить! Мабуть, тут од вологості в голові тобі заверну­лось. Може, думаєш, я тут довго сидітиму? Найшов дурня! Ще до схід сонця опинюсь на волі...


- Як же ти вирвешся звідси?


- Як? Так як бог дасть... Мені вже про те знати. Хіба не чу­вав ти про наших характерників, що намалює углем на стіні човен, сяде та й попливе, неначе по Лиману? А Кири­ло Тур хі­ба вже дурніший од усіх, щоб і собі чого такого не виду­мав?


- Дивно мені, - каже Сомко, - як у тебе достає охоти жа­р­товати, одважившись на смерть!


- Ех, пане мій милий! - одвітує Кирило Тур. - Хіба ж уся жи­знь наша не жарти? Помаже по губах медом, ти думаєш: от тут-то щастє! Аж глянеш - усе одна омана! Тим-то й ки­даєш її за нізащо. Та що про те балакати! Ну лиш, давай мі­нь­ка на одежу.


- Ні, мій голубе сизий, сього не буде!


- Як не буде? Так оце я перед Шрамом брехуном зо­ста­нусь? А що б же ти сього не діждав! Я тілько й радувавсь, що от же, - кажу, - старий буркун побачить, що й наш брат, запо­ро­же­ць­, не зовсім ледащо; а ти в мене й послідню ра­дість одні­ма­єш!


- Невже оце, щоб тілько оправдати Запорожжє перед Шра­­мом? - питає Сомко.


- А то ж якого мені ще біса? - каже Кирило Тур. - Ти ще по­­ду­маєш, що в мене на умі, як там кажуть, отчизна! Що от би то визволю своєю головою Сомка - він тепер більш по­трібен... Казнає-що! Так робить тілько, хто й того не роз­шолопає, що своя сорочка до тіла ближче. То якби при­й­шлось по­ло­жити голову за дітей абощо, так се було б свя­те діло, бо ска­зано: який батько дітей не жалує? А то під­став під обух го­лову за химеру! Ні, мій добродію, в нас на Вкра­їні таких бо­жевільних не дуже густо! А я ж хіба ви­родок?


- Ох, голово ти моя мила! - каже Сомко. - Ти і в темницю приніс мені утіху! Тепер мені легше буде за правду постра­да­ти, що правда не в одного мене живе в серці і не загине во­­на на Вкраїні! Попрощаймося ж, поки побачимось на тім сві­­ті!


Запорожець насупивсь:


- Так ти справді хочеш зостатися у сій різниці?


- Я вже сказав, - одвітує Сомко, - що чужою смертю не ку­плю собі волі; а що раз сказав Сомко, того й повік не нару­шить.


- Так? - питає Кирило Тур, пильно дивлячись Сомкові в вічі.


- Так! - одвітує твердо Сомко, дивлячись на його.


- Будь же проклята оця година! - каже тоді запорожець, - Хто в неї народиться або зачне яке діло, щоб не знав ні ща­стя, ні долі! Нехай човни топляться на морі! Нехай коні спо­­тикаються в воротях! А як кому бог пошле чесную сме­рть, не­хай душа вертається до мертвого тіла! Прокля­та, про­кля­та, проклята однині і довіку! Прощай, брате мій рідний! Не загаюсь і я на сім мізернім світі!


Обнялись і обидва заплакали.


Вийшов Кирило Тур із сирої глибки, скинув із себе відло­гу і швиргонув сторожам.


- Нате, - каже, - вам, іродові діти, за вход і виход! Знайте, що не кат Іванців, а Кирило Тур приходив одвідати пра­ве­д­ну душу!


Ізнов, ідучи мимо надвірнього сторожа, кинув подушку, що була в його за спиною замість горба.


- Візьми, - каже, - собако, щоб не спати на соломі, сте­ре­жу­­чи неповинну душу!


І пішов із замка. Усі по персню його пропускали. Неза­ба­ром знайшов свого побратима. Той дожидавсь його з кінь­ми під ветхою дзвіницею. Побратим не знав, що було на ду­мці в Кирила Тура, як оставляв він тут його з кіньми; бо Кирило Тур сказав тілько:


- Прийде до тебе чоловік і скаже: «Шукай вітру в полі!» - так саджай його на мого коня і проведи до Бугаєвого Дуба, а я вже знатиму, де з тобою злучитись.


Смутно було тепер Кирилові Туру сідати на коня, що для Сомка наготовив, ще смутніш їхати до Шрама да роз­ка­зо­вати, що вже Сомко між козацтво не вернеться.


А Шрам, бідаха, жде не дождеться його під Бугаєвим Дубом на Бабичівці. Загледівши оддалеки двох козаків, аж не всто­яв на місці - скочив на коня і підбіг назустріч. Як же побачив, що Сомка немає, то й голову повісив. І питав би, і питати бо­ї­ть­ся, да вже насилу зміг промовити:


- А де ж Сомко?


- А ти справді пойняв мені віри? - каже Кирило Тур. - Отак мороч людей, то будеш запорожцем!


- Кирило! - каже Шрам. - Годі юродствовати, бо й голос те­­бе не слухає. Коли не вдалось, то хоть скажи чому?


- А от чому, - каже запорожець. - Сомко, коли хочеш зна­ти, такий же дурень, як і ми з тобою. «Чужою смертю волі ку­по­ва­ти не хочу!» Уже я йому й отчизну, уже я йому пра­вду під ніс тикав, а він своє та й своє. Сказано - дурному хоч кіл на го­лові теши! З

1 ... 51 52 53 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорна рада, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорна рада, Куліш П."