Читати книгу - "Замок дівчини в білому, Костянтин Киріце"

Звісно, вона не спитала навіть, ні як звати хлопця, ні звідки він, щоб дати оте, куплене для нього на базарі «щось».

— І просив батюшка, щоб ви сказали, хто вам дав пакетика…

— Пакетика? Якого пакетика? А-а! Чому ж не сказати? Акушерка з Бетрини, опасиста така, Парушойка на неї кажуть… А ти, часом, не родич батюшки?

— Ні! Я просто йшов через село і випадково довідався…

Хлопчина хотів ще сказати молодиці, що то все лише жарт, що розлючений піп чекає тільки, щоб вона потрапила йому на очі, коли раптом ніби хтось підмінив і вид, і слова, і тон Сороки:

— То ти не родич батюшки?

— Ні!

— То як же ти, волоцюго, посмів дражнити мене Сорокою? Ворони б тебе склювали! Я тобі зараз як дам потиличника, шавко ти проклята…

Це слово Цомбі знав аж надто добре, тож, почувши його з вуст жінки, він раптом люто глянув на неї і так грізно загарчав, що Сорока перелякано позадкувала. Тік заспокоїв собаку, але жінці сказав лише «Бувайте здорові!» А вже попрощавшись, відчув жаль до неї. Бо згадав розлюченого попа і подумав, наскільки помножиться його лють, коли той побачить Сороку…

3

У Вултурештах черешняки розділилися на дві групи. Дан і Лучія залишилися в руїнах, а Урсу з Марією пішли в ліс.

Ліс був густий, здавалося, йому нема ні кінця, ні краю. Марія не розуміла, як можна пройти через цей ліс, а особливо — як тут можна щось розвідати. Зате в Урсу був трохи бадьоріший настрій. Хлопець вискочив на вершечок якоїсь могили і помітив на лісовому обширі велетенського бука, що височів над усіма довколишніми деревами. Це гігантське дерево черешняк і взяв за орієнтир.

— А тепер скажи, чому ти вирішив іти саме сюди? — спитала Марія, коли вони вийшли на світлу галявину, посеред якої височіло дерево. — Тобі не здається, що ми занадто далеко забрели в ліс?

— А що б ми робили, коли б не прийшли сюди? У нас є зараз чудовий спостережний пункт, він полегшить пошуки.

— Ти хочеш вилізти на бука?

— Треба.

Урсу зняв черевики, ще раз окинув поглядом гладенький, гінкий стовбур дерева і поліз. Спритно, мов кіт, він видерся на вершину. Марія аж перелякалася, побачивши, як він мріє на самісінькому вершечку дерева.

Ліс аж до Вултурештів лежав мов на долоні. Він розкинувся на рівному плоскогір’ї, розрізаному річечкою, що звідси, згори, здавалася Урсу срібною стрічкою. Цей розріз не був прямий, а нагадував півколо. Урсу побачив усе, що хотів побачити, — точніше, те, що сподівався побачити. Він швидко спустився з дерева і вже з висоти кількох метрів просто стрибнув, геть перелякавши Марію.

— Ми врятовані! — сказав він. — Я й не знаю, що б ми робили без цього чудового бука.

— Ти знайшов замок?

— Ні, але якщо він тут, то ми маємо всі шанси відкрити його сьогодні, принаймні не пізніше, ніж завтра до обіду. Усе залежить тільки від тебе.

— Не розумію.

Урсу пояснив Марії, що ліс росте на плоскогір’ї, яке кінчається урвищем, а під тим урвищем — руїни. На щастя, неподалік тече лісом річечка.

— Як би тобі сказати… — намагався пояснити Урсу. — Уяви собі ліс у формі великого круга, ніби місяць уповні. Починається затемнення — і частина місяця зникає. Розумієш? Так зробила і наша річечка. Вона відділяє частину лісу від основного масиву. І якраз ту частину, що прилягає до урвища.

— Тепер розумію. Ти хочеш сказати, що нам треба обстежити тільки цю частину.

— Точно! Якщо замок у лісі, то він повинен бути лише тут. Кращого місця для нього не знайти.

— Отже, ми мусимо йти за течією… — погодилася Марія.

— Це перше, що ми маємо зробити! Коли тут є якийсь потайний вихід чи вхід, то він повинен бути тільки на березі річки. На наше щастя, берег майже оголений. А не знайдемо нічого на березі, то в лісі…

— А ти більше нічого не помітив? Чогось схожого на будівлю чи на житло?

— Там ніби стоїть щось на осонні… Я наче бачив якусь покрівлю, але не певен…

— А не краще зразу піти туди?

— Ні! Спершу пройдемося понад річкою, а коли вже нічого не знайдемо…

— Але ж ти кажеш, ніби щось бачив на галявині…

— Ти сама подумай, Маріє: там, на галявині, може, якась колиба, якесь житло, а це означає, що ніякого замку тут нема…

— Твоя правда! Якщо тут ходять люди, то вони не могли не помітити замку. Залишмо насамкінець цю останню надію… Гаразд… Ходімо вздовж течії!

Урсу й Марія рушили до глибокої, ніби зумисне оголеної, долини, щоб полегшити їхні пошуки. Урсу попереду, Марія за ним. Вони не тільки хвилювались, але й боялися. Боялись, що затіяне діло виявиться марним.

4

Біля підніжжя горба, над руїнами, терзалися Дан і Лучія. Дан видерся на горб і закричав:

— Ось тепер і вір документові! Я повинен пройти чотири сажні назад, але куди ж я піду?

— А ти ж говорив, що документ навіть дитина зрозуміє! — нагадала Лучія. — Я думаю, що треба провести уявну лінію в чотири сажні вздовж горба і шукати на тій лінії.

— Ох! Цей документ мене замучить, — зітхнув Дан.

— Розділимо горба навпіл, — підбадьорила його Лучія. — Праворуч — ти, ліворуч — я.

— Краще ти йди праворуч, бо я вже там був.

Лучія прийняла зустрічну пропозицію, навіть не запідозрівши,