Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

Він повільно підходить до мене. Я нервово смикаюся й червонію. Тілом проходять хвилі збудження, низ живота важчає.

— Я можу дізнатися причину твого вибрику? — він стає поруч зі мною.

Аромат його парфумів проникає в носові рецептори, лоскочучи їх.

— Немає жодних вибриків. Просто вона щодня бігає до вас, як на пожежу.

Руки боса опускаються на плечі, він злегка масажує мене, а я відкидаюся на нього.

— Тому я хочу передати її тобі. У мене є своя робота, а підготовка до свята мене дуже відволікає.

— У мене теж є робота. Може, ще комусь її скинемо? — пропоную я. — Я думала, що вам подобається з нею спілкуватися.

— Софіє, ми двоє дорослих людей. У нас є свої домовленості. У чому проблема? — відразу переходить до справи. — Я можу розмовляти з тими жінками, з якими хочу.

— Тільки розмовляти? — роблю контрольний постріл у власне серце.

Воно нервово б’ється в грудях.

— Все, що я захочу, я буду з ними робити, — роздратовано відповідає Зимнєв і схиляється до мене, лоскочучи диханням щоку. — Але з тобою мені подобається робити це значно більше. 

— Чудово, — буркочу я, втуплюючись у монітор.

А Зимнєв вирівнюється. Чути важке зітхання.

— Софіє, мені твої істерики не потрібні. Якщо ще раз щось подібне побачу — ми з тобою попрощаємося.

Я нервово ковтаю й переводжу на нього переляканий погляд. Перед очима так і миготять миті, що ми провели разом. А він же попрощатися може аж до звільнення.

Дивлюся, як він іде в кабінет.

— Подзвони Анні, — кидає, перш ніж зайти.