Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

— Хотів запросити тебе на вечерю.

Ого! Як офіційно. Але варто мені уявити шлях на перший поверх, незручні дерев'яні сидічки і нескінченні хвилини очікування їжі — їсти розхотілося. Шлунок з моєю лінощами відчайдушно і дуже красномовно не погодився.

На масаж стоп від Рейдела я, звісно, ​​не претендую, але…

— Я страшенно втомилася. Чи не ускладнить тебе занести мені на зворотному шляху якусь булку? — Обережно поцікавилася я.

— Хм… — Чергове глибокодумне від Рея.

Він кивнув своїм думкам і зник за дверима. І як це розуміти? Чекати мені вечерi в ліжко чи доведеться тупотіти вниз своїм ходом? Тяжко зітхнувши, я відірвала себе від подушки і попрямувала до умивальника. Ось що мені варто було самій зайти в якусь булочну чи дати наказ подавальниці з першого поверху?

Вмившись, кинула погляд у дзеркало. Погляд настільки ж змучений, наскільки я i почувала себе. Розправила пальцями волосся і витягла звідти стримуючі шпильки, на плечі тут же впав каскад важкого темно-русявого волосся. Не знаю, якими масками і бальзамами користувалася Феліція, але волосся в неї розкішне. Не загробити б цю красу.

Переклавши ручку в більш затишне місце, дістала свіжу сорочку та штани. Невпевнено глянувши на двері — а що, коли Рей таки порадує вечерею? — попрямувала зі стопкою речей за ширму, що покосилася. Не марно.

Варто мені скинути незручне плаття, як двері знову відчинилися. Рей затяг у кімнату величезний піднос, в ніс одразу вдарив аромат жаркого. Аж шлунок скрутило.

— Я зараз! — радісно сказала я з-за ширми.

Рей обернувся на звук, щось крякнув напівголосно і попрямував до ліжка. Поставив піднос туди і вичікувально на мене дивився. Бачити, що діялося за ширмою він не міг, лише дивився на мою маківку. Мені, у свою чергу, дуже ніяково було переодягатися.

Впоравшись, я вийшла з-за ширми.

— М-м-м, ще й вино! — Відзначила я, окидаючи заповнений піднос поглядом. Вже мовчки звернула увагу, що келихів виявилося два.

Значить, Рейдел не просто піклувався про ближнього свого, але ще й вирішив взяти участь. Ось тепер справді "хм".

— Я чекав бурхливішу реакцію на твій улюблений сорт, — фиркнув Рей.

— Мені варто було впасти в твої обійми в подяку? — колко вiджартувалась.

— Колись ти не гидувала таким виявом емоцій, — повернув він у відповідь.

Я напружилася. Чи є якась ймовірність, що у Феліції з Рейделом було… щось? До цього моменту я була майже певна, що ні. Але що, якщо місцеві чарівниці не гребують зняти напругу з тимчасовим партнером? Чи хочу я знати напевно?

Прогнавши непотрібні думки, я сіла на ліжко і взялася за тарілку, в якій дихали пором апетитні шматки м'яса та картоплі. М-м-м, смакота. Рейдел тим часом розливав вино.

— Як твоя магія? — поцікавився Рей, роблячи ковток.

— Без змiн, — коротко відповіла я.

Тимчасово поставивши тарілку на піднос, взялася за келих. Нiчого собi. А у Феліції губа не дурна. Легке, але водночас із насиченими квітковими нотками вино виявилося надзвичайно смачним. Майже крижане, але тепло, що пробуджує всередині бадьорило. Я б віднесла це вино до одного з найкращих, що пила у своєму житті.

— Спасибi, — щиро подякувала я.

Сидіти боком було незручно, тому я наважилася на відважне — залізла на ліжко по-турецьки. Спочатку найманець ніяк не прокоментував, лише окинув здивованим поглядом. Але вже за п'ять хвилин повторив мою позу.

Їли ми в незручній тиші. Поки що я не наважилася на запитання:

— З чого цей раптовий акт турботи?

— Просто так. — Рей знизав плечима, але я вловила якусь дивну нервозність у відповіді.

— І всеж?

— Намагаюся зрозуміти, що насправді з тобою сталося, — не відпирався Рейдел. — Ти змінилась. Чому?

— Я померла, — повторила я. Пам'ятається, минулого разу найманець сприйняв моє визнання без належного пієтету.

— Хочеш сказати, що Феліція Мев після смерті розучилася сидіти в сідлі, розбудила в собі зайву сентиментальність і витратила половину дня на похід по магазинах, нічого собі не купивши і лише тягаючи покупки за розпещеною принцесою? А ще Феліція Мев після смерті чомусь почала боятися павуків?

Зробила ще один ковток. Більше.

— Після смерті всяке буває, — філософськи відповіла я. Вино зігріло настільки, що я зважилася на насмішкувате: — Краще розкажи мені, коли це я тобі на шию кидалася?

Моє питання завжди можна списати на жарт.

— О так-а-а, у твоїх холодних залицяннях складно розглянути таку експресію.

Тепер я підвисла. Хм, значить, Феліція захопилася Рейделом ... І чого це призвело?

— Фел, тільки не кажи мені, що ти досі в образі? — раптом запитав Рейдел, по-своєму розцінивши моє мовчання. І додав з нахабною усмішкою: — Ну, дурень був. Вибач.

— А тепер, виходить, не дурень?

— Тепер не дурень, — уже серйозніше відповів він. — Стара Феліція Мев померла.