Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

- Та щоб вам… навіщо так голосно тарабанити у вікно! – сонно прошепотіла Юля, натягуючи ковдру на голову.

Так солодко спалось поруч з чоловіком у його обіймах, що тікати з ліжка  так швидко не хотілося. Та дівчина розуміла, що відіспатися їй не дадуть. І кому з сусідів не спиться в таку годину?

Юля розплющила очі, намагаючись влитися у реальність після сну. Хотілось вірити в те, що грюкіт у вікно їй почувся, але марно. Хтось наполегливо продовжував стукати у шибку. Склалося враження, що мине ще декілька хвилин і скло саме не витримає такого знущання та розлетиться на шматки.

Юля подивилася на годинник, від здивування різко сіла і трохи почервоніла. Час наближався до обіду, а вони з Микитою спали, наче немовлята. Подивилася на сплячого чоловіка, якому, мабуть, все одно, хто там так розоряється на вулиці. Та вона не дивувалась, бо заснули лише під ранок, ледь утамувавши бажання. Навіть перші промені сонця почали з’являтися, коли Микита, обійнявши Юлю, поцілував її у кінчик носа та побажав солодких снів.

Він заснув першим, а вона ще певний час лежала пору і слухала його серцебиття. Цей шалений чоловік геть з’їхав з розуму, бо мчав з міста у таку зливу. Нащо було так ризикувати? Хоча чи варто тепер ставити запитання? Відповідь він не приховував ще з порогу – скучив до нестями.

Юля спробувала легенько вибратися з теплого ліжка. Нехай Микита ще поспить, а їй вже варто не лише незваного гостя зустріти, але й вигадати щось на обід. Лише зараз зрозуміла, що хоче їсти.

  Дівчина відшукала халат, привела себе в нормальний стан, біля дзеркала гарно зачесала волосся і тільки потім вийшла в коридор зустрічати нетерплячого гостя. Та дарма вона не подивилася у вікно, дарма. Тільки коли відчинили двері, зрозуміла, що біля ганку, спиною до них, стояв Андрій і нервово курив.  З-за хвіртки йому щось тріщала сестричка, не соромлячись того, що волає на пів вулиці.

– Та вдома вона, вдома. Вчора точно була, може не хоче тебе бачити. Або завзято гостя на крутій тачці приймає? Ти дивись, які тут автівка затесалися, - звучало з вуст жінки.

 – То я зачекаю, бо замок змінено, а ти йди та дітей бав. Чого стовбичиш біла хвіртки, - досить грубо відповів сестрі.

 – А ось і твоя краля. Добрий ранок вам, пані. Чи заспали, чи гарно вночі святкували? – голос Валентини був їдким та колючим, втім як завжди.

Колишній почув нявчання котів і різко обернувся. Зовнішній вигляд Юлі опівдні його здивував, та ще більше його турбували негарні думки проте, а чи я це автівка в дворі стоїть? Нібито рідні у дівчини на таких позашляховиках немає. Та не в’язалося це з ріднею, куди їй.

Хоча, якщо вірити чуткам, які нещодавно принесла на хвості сестриця, Юлька весь місяць пробула у місті, закинувши господарство, і десь там підробляла.

 Щось неприємне різонуло по нервам, варто було дізнатися, що не дуже сумувала. Навіть жодного разу до ладу не написала і не зустрілася з його сестрою. Він, звичайно ж, і ще той козел, але він мужик, та й  не залізний.

Так співпало, випадково зустрів іншу, загуляв. Та хіба ж думав, що та завагітніє? Це було просто шоком, адже він як, уже думав, що зовсім нуль без палички. Дітей у них чомусь з Юлькою не було. А тут такий сюрприз піднесла Оксана.

 Ось саме через такі несподівані новини він і не зміг покинути коханку, яка вже третій місяць ходила його дитиною. А вони ж хотіли з Юлькою народити, та не давав чомусь Господь діточок. Сам собі дивувався, як швидко зробив вибір на користь народження дитини, та й було від чого погоджуватись, адже Оксана твердо заявила, що ростити одна дитину не збирається. І якщо він адекватний, то, звісно ж, ​​зробить правильний вибір, інакше… А інакше всім цілком зрозуміло, що було б. Та він теж тямущий чоловік, тому не став відбріхуватися.

Шкода, що перед Юлькою козлиною вийшов. Варто тоді було б приїхати та відверто поговорити про ситуацію, яка склалася в їхньому житті. Та Оксана не пустила, уміла баба сказати, як відрізати.

Та нещодавно неочікувано від сестри прилетіли новини. Валентина мала талант говорити багато, а в тему чи ні, то не завжди важливо. Жінка донесла інформацію про те, що Юля повернулася додому з міста. Та вигляд має квітучий та щасливий. Невже когось собі знайшла? Андрій слухав сестру та відчував всередині якесь збентеження. Йому іноді здавалося, що й досі щось відчуває до доброї та милої дівчини. Так, вона завжди була занадто розсудливою та спокійно. Оксана геть інша, це вогонь, котрий у будь яку мить може спустошити все навколо. Гаряча жінка, хоча іноді складалося враження, що тримати язика за зубами їй дуже важко.

За тиждень знайшов вагому причину, щоб з'їздити на батьківщину, не тільки забрати речі з дому колишньої, а й попросити вибачення. Тільки от чомусь, побачивши на подвір'ї чуже авто, його нібито чимось важким по голові грюкнули. Всі однакові, як не верти.

А казала, що любить, що заради нього живе. Гарне кохання, якщо так швидко іншого собі знайшло. Хоча намагався до останнього не поспішати із висновками. Але рідних і близьких у неї не було.

- О, невже дозволила собі з’явитися на порозі?! - сплюнув на землю, дивлячись на дівчину важким поглядом, роздивляючись з ніг до голови.

- Навіщо з'явився? - без вітання влилася в розмову і відразу оцінила обстановку: за хвірткою вже зібралися нахабні збирачі пліток. – Якщо за речами, то вони у вугільнику, думаю, дорогу знайдеш!

Вона не збиралася говорити з ним, тим більше давати привід для пліток особливо заздрісним сусідам. З приїздом Микити, тут, мабуть, і так уже стільки новин з раннього ранку було зібрано, а скільки - домислів.

- А ти, Юлько, бачу, іншою стала, - продовжував важким поглядом сканувати колишню.

- Так життя ж не стоїть на місці, від чого сльози лити?

Не хотіла ж говорити з ним, так ні, їй треба було виплеснути йому в обличчя все те обурення, яке накопичилося останнім часом. Вона знала себе.

Знала, що треба виплеснути свої думки про те, що трапилося, сказати Андрію все, що наболіло, перегоріти і перегорнути аркуш минулого не тільки у своїй пам'яті, а й у реальності.