Читати книгу - "Весь світ у кишені"

Тоді чоловік завагався. Італієць знав, що йому доведеться пройти пішки двадцять миль до автостради, звідки автостопом він зможе дістатися до майстерні.

На годиннику — п'ять хвилин по шостій. Можливо, всі решта спатимуть до сьомої чи навіть до восьмої. Перш ніж спільники збагнуть, що Джипо зник, він матиме годину фори — а можливо, й дві, якщо пощастить.

Це його переконало, і він швидко покрокував дорогою. Він уже йшов близько тридцяти хвилин і здолав майже дві милі, коли почув удалині звук каменепаду.

Підвівши погляд, він побачив, що схилом спускаються Кітсон і Блек. Вони ковзали й мало не падали, але рухалися надзвичайно швидко.

Джипо заціпенів від жаху.

Він почув крик Кітсона:

— Джипо! Зупинися! Повернися!

І тоді сліпо побіг уперед.

Він не пробіг і кількох сотень ярдів, коли збагнув, що не зможе підтримувати такого темпу. Італієць знову озирнувся.

Блек спустився схилом і саме ступив на дорогу. Кітсон з'їжджав на п'ятках у хмарі пилу, розкидаючи навсібіч камінці.

Неначе злякана загнана тварина, Джипо зійшов з дороги й гарячково помчав схилом униз. За кілька секунд він втратив рівновагу і впав долілиць. Руки його не слухалися, тому чоловік просто покотився.

Важко дихаючи, Джипо зупинився біля дороги, підвівся й, відчуваючи розпач, озирнувся через плече. Він збагнув: тут ні Кітсон, ні Блек його не побачать, адже скелі слугують прикриттям. Чоловік не бачив переслідувачів і на мить відчував себе у безпеці, але невдовзі долинув галас їхніх рухів, і то загрозливо близько. Джипо відчайдушно роззирався, не сумніваючись, що за кілька хвилин спільники його наздоженуть.

Праворуч від нього простягалася смуга густих чагарників, що росли на гірському схилі. Його вражений панікою мозок міг думати лише про одне: потрібно сховатися. Італієць кинувся в кущі, що сягали йому до стегна, мимохідь розриваючи штани об гострі маленькі колючки. Але його це не переймало. Джипо дістався до центру чагарника, ліг на землю й випростався. Гілочки кущів зімкнулися над його головою, наче захисна ковдра.

Він лежав нерухомо і прислухався, намагаючись опанувати своє дихання До дороги першим дійшов Кітсон. Він різко спинився, вражено роззирнувся праворуч і ліворуч, але не помітив і знаку Джипо.

Хекаючи та лаючись, Блек приєднався до нього.

— Де він? — видихнув Ед.

— Схоже, лежить десь у кущах, — відказав Алекс.

Чоловіки поглянули на чагарники. Це було єдине і найочевидніше місце, куди можна сховатися на голому кам'янистому схилі.

— Так ось він! — закричав Ед і гукнув, підвищивши голос: — Джипо! Виходь звідти! Ми знаємо, що ти там!

Італієць здригнувся, почувши Блеків голос, але ще дужче втиснувся в піщаний ґрунт. Він затамував подих і чекав.

Ед повернувся до Кітсона.

— Треба знайти того гівнюка! Ти заходь згори, а я — звідси!

Блек зайшов у чагарники, але, просунувшись тільки на десять ярдів, спинився, усвідомивши, скільки часу й зусиль потрібно, аби прочесати всю ділянку. Якщо йому не пощастить настільки, що він просто наступить на Джипо, він, може, й ніколи не знайде італійця.

Кітсон, рухаючись крізь щільне переплетіння кущів, також усвідомив складність цього завдання і спинився.

Чоловіки перезирнулися, стоячи в морі густих зелених чагарників.

— Джипо! — голос Блека тремтів від люті. — Це твій останній шанс! Якщо ти не вийдеш, я поб'ю тебе так, що рідна мати не впізнає! Ану виходь!

Почувши гнів і відчай у голосі Еда, Джипо завмер. Він збагнув: якщо йому вистачить сили волі не зрушити з місця, у нього з'явиться непоганий шанс утекти.

Блек без особливої надії знову рушив уперед. Джипо чув, як переслідувач пробирається крізь чагарники, але його кроки тепер віддалялися. Він чув і кроки Кітсона, але юнак також рухався в інший бік.

Джипо чекав, затамувавши подих. Його серцебиття тим часом повернулося до нормального ритму.

За кілька хвилин шелест рухів обох чоловіків почав танути вдалині. Італієць вирішив, що час зробити свій хід. Якщо вони мали намір прочесати всю ділянку, для нього було б безпечніше змінити місце розташування.

Джипо посунувся, плазуючи піщаним ґрунтом. Маневруючи поміж густими чагарниками, він дбав, аби не зачепити верхівки, що утворювала захисний екран над його тілом.

Італієць проповз уже тридцять чи сорок ярдів і практично розслабився, насолоджуючись безпекою, коли раптом побачив змію. Він саме виставив уперед правицю, занурившись пальцями у м'яку землю, щоб відштовхнутися, і коли підняв голову — зауважив гадюку. Та лежала, згорнувшись. Її пласка, ромбічна голівка була всього за кілька дюймів від його руки.

Джипо втягнув повітря й зашипів від жаху. Його тіло ніби паралізувало. Він неначе скам'янів. Від страху схолола в жилах кров, а серце гупало так, що чоловік мало не задихався.

Змія також не рухалася.

Минуло кілька секунд агонії. Видихнувши крізь стиснені зуби, Джипо забрав руку.

Тієї ж миті гадюка напала.

Джипо відчув різкий біль у долоні. Із диким, жахітним криком він скочив на ноги і незграбно, немов наосліп, помчав крізь чагарники.

Блек і Кітсон завершили оглядати один кінець ділянки й саме розвернулися, щоб прочесати інший.

Від крику Джипо обоє, спинившись, заклякли.

А тоді вони побачили, як Джипо біжить, розмахуючи руками. Від його криків у них схолола кров.

— Придурок збожеволів! — вигукнув Блек і кинувся бігти за Джипо крізь чагарники. Кітсон — за ним.

Охоплений панікою, Джипо вибіг із чагарників, сягнув крутого краю схилу і впав. Він безпорадно покотився вниз, здіймаючи хмару куряви й камінців.

Випередивши Еда, Алекс наздогнав італійця першим. Він упав на коліна біля Джипо, який відпочивав, притулившись до каменя.

— Джипо! — видихнув Кітсон. — Усе добре. Я не дозволю йому доторкнутися до тебе! Що трапилося?

Юнака вразило те, як потьмяніло обличчя Джипо. Очі італійця скидалися на дірки в посірілому простирадлі.

— Змія, — ледь зміг видихнути Джипо.

Спотикаючись, підбіг Блек. Рване дихання роздирало йому горло.

— Ти боягузливий щур! — проревів він. — Я тебе вб'ю за це!

Він надумав копнути розпластане тіло Джипо, але Кітсон заблокував удар рукою.

— Годі вже! — відрізав Кітсон. — Ти не бачиш, що з ним щось не так?

— Змія, — хлипав Джипо, намагаючись підняти