Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"

13 червня 1941 року 19-та армія, як і низка інших армій, почала таємне висування у західні райони країни. Війна застала 19-ту армію в ешелонах. Усі плани Сталіна було порушено. Ешелони 19-ї армії, деякі частини якої вже розвантажилися, терміново розвернули на Білорусію, де були оточені й розбиті головні сили Західного фронту.

11 вересня 1941 року Конєв призначений командувачем Західного фронту. 12 вересня отримав звання генерал-полковника.

2 жовтня 1941 року німецькі війська завдали ударів по флангах Західного фронту. 7 жовтня ударні угруповання з’єдналися в районі Вязьми, замкнувши кільце оточення навколо головних сил Західного фронту. В оточення потрапили чотири радянські армії — 19-та, 20-та, 24-та, 32-га. У їх складі було 19 стрілецьких дивізій і 4 танкові бригади. Різні джерела подають різні відомості про те, скільки було захоплено в полон бійців і командирів Червоної Армії. У будь-якому випадку — понад 600 тисяч.

Шлях на Москву був відкритий.

Німці припустилися фатальної помилки. Геббельс повідомив по радіо про грандіозну перемогу. З передачі німецького радіо радянське керівництво дізналося про смертельну загрозу Москві. Було докладено воістину неймовірних зусиль для перекидання будь-яких резервів на московський напрямок. На захист Москви було кинуто військові училища та частини народного ополчення, укомплектовані ненавченими і не придатними до військової служби людьми старшого віку.

16 жовтня в Москві зчинилася паніка, що супроводжувалася пограбуваннями та мародерством.

Командувача Західним фронтом генерал-полковника Конєва було відсторонено від командування. На нього чекала доля генерала армії Павлова, який командував Західним фронтом у перші дні війни.

Є декілька версій порятунку Конєва від арешту та розстрілу. За одними даними, за Конєва заступився Жуков, за іншими — Берія.

Генерал-полковника Конєва було призначено заступником командувача Західним фронтом. Через день, 17 жовтня 1941 року, для оборони Москви з північно-західного напрямку зі складу Західного фронту було виокремлено Калінінський фронт, командувачем якого було призначено Конєва.

У Ржевській битві війська Конєва зазнали величезних утрат, не здобувши жодних успіхів.

У серпні 1942 року Конєва призначено командувачем Західним фронтом. Війська зазнавали колосальних утрат у грандіозних наступальних операціях, які захлиналися власною кров’ю.

27 лютого 1943 року Сталін зняв Конєва з посади командувача Західним фронтом «як такого, що не впорався зі своїми обов’язками».

Знявши з Західного фронту, Сталін призначив Конєва командувачем Північно-Західного фронту, наступальну операцію якого Конєв тут-таки провалив. Сталін знову знімає Конєва і призначає його командувачем Степовим військовим округом. Назва вводить в оману. Насправді Степовий військовий округ був найпотужнішим стратегічним резервом, який коли-небудь створювали в історії воєн. Степовий військовий округ розташовувався позаду двох радянських фронтів, які обороняли Курський виступ.

9 липня 1943 року о 24.00 Степовий військовий округ було перейменовано на Степовий фронт і 17 липня введено у битву.

26 серпня 1943 року за відзнаки в Курській битві Сталін присвоює Конєву звання генерала армії. Фронт тим часом вийшов до Дніпра і з ходу його форсував. У жовтні Степовий фронт було перейменовано на 2-й Український.

20 лютого 1944 року за відзнаки в Корсунь-Шевченківській операції Конєв отримує діамантову зірку Маршала Радянського Союзу.

26 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту, розвиваючи наступ, першими вийшли на західний кордон Радянського Союзу і вступили на територію Румунії. За наказом Сталіна цього дня Москва салютувала військам 2-го Українського фронту 24-ма артилерійськими залпами з 324 гармат.

У травні 1944 року Сталін ставить Конєва на головний напрямок війни, призначивши командувачем 1-го Українського фронту. У липні та серпні 1944 року війська фронту прориваються на територію Польщі, в одному місці форсують Віслу й займають Сандомирський плацдарм.

У січні 1945 року війська 1-го Українського фронту у взаємодії з військами 1-го Білоруського фронту ввірвалися на територію Німеччини. А в квітні два фронти здійснюють Берлінську операцію, після чого 1-й Український фронт завдає стрімкого удару по Празі.

Конєв був людиною доброю. Одного разу головний маршал авіації Голованов поцікавився: «Навіщо, Ваню, своїх генералів палицею б’єш?».

Конєв відповів, що якщо генералу набити морду, то він зрозуміє помилку і виправить її. Якщо ж віддати під трибунал, то там розстріляють.

Тут не посперечаєшся: логічно, навіть дуже. Краще вже морду генералу набити.

Цим у нас багато хто захоплювався. Маршал Радянського Союзу Андрій Іванович Єрьоменко щедрим був на руку. Маршал Радянського Союзу Москаленко не пас задніх.

А от Маршал Радянського Союзу Жуков був зовсім не таким. Жуков більше любив розстрілювати.

Після війни Конєв — Головнокомандувач Центральної групи військ в Австрії, далі — заступник Міністра Збройних сил, Головнокомандувач сухопутних військ.

У 1951 році Сталін зняв Маршала Конєва з високих постів і відправив командувати Прикарпатським військовим округом.

Після смерті Сталіна та арешту Берії Конєва призначено головою Спеціального судового засідання, яке судило Берію і винесло йому смертний вирок.

У вересні 1954 року на Тоцькому полігоні діяв 128-й стрілецький корпус, підсилений артилерійською дивізією, артилерійською та саперною бригадами, підтриманий діями трьох авіаційних дивізій.

Але діями корпусу реально керував розгорнутий на час навчань командний пункт 25-ї армії з вузлом зв’язку.

А діями 25-ї армії реально керував командний пункт фронту «східних» з вузлом зв’язку. Командував фронтом «східних» Маршал Радянського Союзу Конєв з групою генералів з Управління та штабу Прикарпатського військового округу.

Конєв, як і керівник навчань Жуков, робив Хрущову велику послугу. Своїми діями він показував тим, хто мав сумнів: дивіться, ось я командую фронтом так, як командував на війні. Тільки міць тепер у нас в руках така, що жодні вороги не страшні.

Після навчань Маршал Радянського Союзу Конєв і група генералів, яка працювала разом із ним під час навчань, повернулися до виконання своїх службових обов’язків у Прикарпатський військовий округ.

Але всім, хто знайомий з порядками в Радянській Армії, було ясно, що не довго Конєву сидіти в Прикарпатському «засланні». Невдовзі буде зліт на службові висоти.

Так само, як і тим, хто був поруч із ним.

Генерал-лейтенант ХАДЖІ-УМАР ДЖІОРОВИЧ МАМСУРОВ

Народився 15 вересня 1903 року. Осетин. Улітку 1918 року у віці 14 років добровільно вступив до Червоної Армії, був бійцем загону Владикавказького совдепу, гірської червоної сотні 11-ї армії, опергрупи Терської НК.

Після Громадянської війни перебував на командних посадах у кавалерії Червоної Армії.

1935 року пройшов спецпідготовку. У ті часи особи, які виконували таємні державні функції, поділялися на секупів і сексотів, тобто «секретных уполномоченных і секретных сотрудников. Мамсурова було призначено секупом Спецвідділу «А» Розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії, агентурний псевдонім — Ксанті.

Спецвідділ «А» займався фізичним усуненням тих, хто заважав