Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

одяг. Мав же блаженний Кирило і такий звичай: після утрені і звичного свого в келії правила приходив на кухню подивитися, яка страва буде для братів. Просив і велів тим, що служили на кухні, аби намагалися відповідно братам готувати їжу, часом же і сам допомагав їм, працюючи. Що могло в пустельному місці з їхніх трудів бути, які були засоби до існування в тих, що перебували в добровільній убогості? Пиття, що ним упиваються, ніколи вони не мали, бо й устав такий міцно законоутвердив був преподобний Кирило, щоб не лише за його життя, а й більше після його переставлення ніхто не посмів п'янкого пиття внести в обитель його. Старання велике мав преподобний про монастирський устав — щоб не зруйнувався, а найбільше щоб давніх святих передань і постницьких законоположень не переступали ченці. Якось у святу велику Чотиридесятницю прийшла до обителі княгиня Агрипіна, благочестивого князя Андрія дружина, заради молитви, бо те місце, на якому обитель стояла, було того князя вотчиною і власністю. Була ж та княгиня вельми благочестива і христолюбна, чернечий чин вельми шанувала і до преподобного отця Кирила мала прихильність. Захотіла ж у день недільний почастувати братів рибними стравами, але святий не допустив цього. Довго ж вона просила преподобного отця, аби дозволив братам скуштувати риби. Відповів святий: "Якщо це зроблю, то сам уставу монастирського руйнівником буду, і будуть після кончини моєї говорити, що Кирило звелів у Великий піст рибу їсти". Княгиня ж почастувала братів пісними стравами і пішла додому, хвалячи святого за твердість у дотриманні передання святих отців. Доти про устав і чин монастирський, далі ж повертаємося до розповіді про инші доброчинства преподобного отця.

Хай буде згадано знову про дарований йому від Бога із самого початку дар розчулення і сліз. Коли служив Божественну літургію, чи читання читав, чи читане слухав, чи стояв на правилі, чи братів поучав, — ніколи ж не міг стримати сліз — і з цього видно було в ньому гаряч божественної любови. Мав же і віру до Бога велику з упованням: коли в обителі траплялися нестатки і брак потрібного і казали брати йому, щоб послав до когось із христолюбців просити в них, він ніяк же на те не погоджувався. Казав же, що коли Бог і Пречиста Богоматір забудуть нас на цьому місці, то марно перебуваємо в житті цьому. Утішав братів, навчаючи мати надію на Бога, у світських же не просити милостині — щоб ніколи не виходили брати з монастиря у світ задля милости, бо заплямує їх ворог якимись спокусами. Бог же, бачачи раба свого, що так на Нього покладався, схиляв серця багатьох вельмож, які самі присилали досить милостині з маєтків своїх в обитель до преподобного. Він же з братами, наче від Бога прислане, приймав і, дякуючи Владиці Христові і Пречистій Його Матері, утішав малодушність братів.

Хай не замовчимо і ясновидства преподобного, яке мав від дару Духа Святого за чистоту душі своєї. Брат один, на ім'я Теодот, який у тому ж краю в пустелі колись жив, чув про святого, прийшов в обитель його і, полюбивши отця й обитель, просив, щоб зарахував його братам у співжиття. І прийнятий був, там мешкав. Через якийсь час диявол вклав йому ненависть до святого отця. І як спочатку мав до нього любов і віру, так після того ненавидіти його почав: ані бачити не міг преподобного, ані голосу його чути. І спонукав його лукавий помисел вийти з обителі, і боровся з помислом, і прийшов до раніше згаданого старця Ігнатія, богонатхненного мужа, і розповів йому про думку свою. Старець же втішав його, кажучи: "Терпи, брате, Бога ради, обітниці ти склав перед Христом, Владикою нашим, все задля Його любови терпіти. Знай же точно, що від ворога тобі помисел цей. Що бачиш в отцеві, достойне ненависти, коли він наче ангел Божий? Кажу-бо тобі: якщо помислу свого лукавого послухаєш і підеш звідси, позбутися маєш спасення свого і будеш на користь ворогові". Теодот же трохи утішився і сказав: "Почекаю ще цей рік, чи не зміниться до мене отець". І через годину знову тим-таки помислом збентежився — не переставав ворог розпалювати в ньому ненависть до святого. Цілий рік боровся брат з помислом. І, не маючи спокою, вирішив прийти до самого отця і визнати перед ним збентеження думок своїх. Увійшовши до отця в келію і поглянувши на преподобне його лице, засоромився святоліпної сивини його і через сором не міг сказати нічого. Коли ж уже хотів вийти, затримав його старець і сказав йому: "Брате Теодоте, тому що сам не хочеш переді мною визнати помислів своїх, я скажу тобі". І почав святий розповідати все, що мав брат у таємниці серця свого. Те почувши, брат вжахнувся вельми і дивувався ясновидству святого — впавши перед ногами його, прощення просив. Святий же, утішаючи його, сказав: "Не сумуй, брате Теодоте, всі-бо спокусилися, прогрішивши через мене — вважаючи мене добрим, ти ж один був правдивий, пізнавши мене поганим і грішним, — хто-бо я, грішний і нікчемний?" Брат же, бачачи, що отець так смиряється, більше розкаювався в собі, і плакав, і визнавав, що даремно ненавистю грішною ненавидів праведного. Преподобний же, бачивши покаяння Теодота, простив йому і, відпустивши, сказав: "Іди, брате, з миром у келію свою, більше не находитиме на тебе така боротьба". Відтоді Теодот знайшов спокій серцю своєму, почав більшу любов і віру мати до отця святого, ніж раніше. Не одного Теодота помисли ясним оком бачив преподобний, але й багатьох, які приходили в монастир його, пізнавав здалеку — хто з яким наміром приходить. І братам про прибулого казав: "Той брат хоче з нами жити, той же геть піти думає" . Й инші таємниці сердець людських відкривалися йому від Бога.

Не годиться ж і чуд преподобного мовчанням оминати, але на прославу Бога, у святому дивного, хоч би почасти розповісти. Привели до преподобного Кирила чоловіка біснуватого, на ім'я Теодор, який погано страждав від нечистого духа, — лютий бо біс у ньому жив. Святий же, помолившись, вигнав біса — і зцілився Теодор, і не хотів більше йти з обителі, але просив отця, щоб зарахував його до лику інокуючих. Постриг тому отець Теодора в чернецтво і дав йому ім'я Теофан.

Через якийсь час не стало вина на церковну службу, і сповіщено було преподобному, що не буде святої Літургії у день суботній і недільний. Преподобний же, прикликавши пономаря