Читати книгу - "Я хворий тобою, Валерія Дражинська"

"- Ти бандит? - запитую. - Ні, Міро! Я гірше!" - згадую його слова в машині два роки тому та злегка холодію.

- Злякалася? - цікавиться Ігнат, пильно вдивляючись у мої очі.

- Решта за гроші? Що це означає?

Він відпускає моє обличчя та дивиться в далечінь софітів через тоноване скло.

- Нас забрали з дитбудинку, коли мені було десять. Марату вісім. Довгі роки навчали. А потім послали вбивати всіх, хто їм заважає. Мотивація п'ять років і воля, плюс непогані гроші.

- Вас відпустили? - я зараз не в змозі перетравлювати інформацію, просто її накопичую.

- Ні, і не збиралися. Звідти не йдуть. Допоміг той, якого мені замовили. Дуже впливова людина. Я з ним домовився. Тепер ти розумієш, що для мене означає довіра? - м'яко цілує в скроню.

Прям збіговисько анонімних убивць! Не хочу більше про це.

- Чому ти мене кинув? - вирішила я перевести тему.

- Міро, я тебе не кидав та не збирався. Я тебе підштовхнув у потрібний напрямок.

- А якби я не прийшла?

- Усе було б складніше.

- Це як?

- Не потрібно тобі це знати.

- Я думала, ти відмовився від мене, - слізливо поскаржилася я.

- Міро, я не збирався відмовлятися від тебе.

- Тоді чому ти прийшов у клуб розважатися?

- Мені потрібно було випустити пару.

- З іншою? - із завмиранням серця, обережно поцікавилася я.

- Я зараз скажу тобі одну річ, і ти повинна вбити її собі в голову, - він двома долонями повернув цю саму голову до себе, - Ти не інші жінки! Ти не моя колишня дружина! Ти! Моя! Одна! Назавжди!

Ігнат дивився на мене дуже ніжним люблячим поглядом. А моє серце забилося як божевільне і наповнилося щастям.

- Ну, якщо це таке своєрідне зізнання в коханні, приймається! - спробувала пожартувати я.

Він притягнув мене до себе і поцілував. 

- Вранці йдемо одружуватися! І так! Я тебе кохаю!

Кінець

Кінець