Читати книгу - "Ти нікому не розкажеш, Олекса Мун (Alexa Moon)"

— Не смішно! — теж відсуваю від себе тарілку, до якої навіть не доторкнулася. Розмови не вийде. — Мабуть, я піду.

Дивлюсь у вікно. Від неба, що затягнулося сірими хмарами, складається враження, що минуло вже дуже багато часу та настали сутінки.

— У квартирі залишилися Аріс та Валік. Валик уже поїхав. Я бачила як від'їжджає його машина, та й Аріс, думаю, не стане там сидіти один. — Встаю зі свого місця.

— Може мені прогулятися з тобою? — Стася схоплюється слідом.

— Ні, дякую! — видавлюю з себе посмішку та дивлюся як на склі з'являються перші великі краплі дощу. — Я взагалі збиралася до батьків. Зараз дощ закінчиться та поїду.

З цими словами покидаю кухню. Слідом, взувшись, виходжу з квартири. Дощ посилюється, а разом із ним і вітер. Навіть у під'їзді чути, як усе гуде.

Безшумно підводжуся на свій поверх та завмираю на кілька хвилин біля дверей. Натискаю на тугу ручку та заходжу до квартири. У залі виразно чується шум дощу.

Там було відчинено вікно.

Чорт! Зараз розпочнеться потоп. Потрібно терміново закрити вікно.

Несусь у той бік забувши скинути взуття. І звичайно ж, не помічаю, що у квартирі не одна.

Як тільки щільно зачиняю вікно, на мій рот лягає чужа долонь. Хтось різко смикає мене назад. Я ледве тримаюсь на ногах.