Читати книгу - "Досить Катрін"

— Баланс видатків і прибутків, — пояснив Гассан. — Цікава штука, до речі. Голліс мені вночі розповіла. То ви зійшлися з нею врешті, чи як?

Колін усміхнувся.

Гассан підвівся, дурнувато усміхаючись, і переможно ляснув друга по спині.

— Ну, ти й стерв’ятник, Сінґлтон. Ти кружляєш, хлопче. Кружляєш і повільно знижуєшся, кружляєш і чекаєш, коли можна буде приземлитися на рештки стосунків і побенкетувати. Захопливе видовище, особливо цього разу, бо дівчина мені до вподоби.

— Ї дьмо десь поснідаємо, — запропонував Колін. — Може, Hardee’s?

— Годиться, — радісно погодився Гассан. — Ліндс, вставай, ми їдемо в Hardee’s!

— Мені треба у Мейбел сьогодні, — відгукнулась Ліндсі. — З’їжте за мене сім «гігантських бургерів»!

— Домовлено! — пообіцяв Гассан.

— Послухай. Коли я вчора вночі повернувся додому, то підставив у формулу себе і Ліндсі, — почав Колін, — вона мене кидає. Крива була довшою за К-1, але коротшою, ніж К-4. Це означає, що вона мене покине через чотири дні.

— Усе може бути. Увесь цей світ — тільки божевільна довбана снігова куля, і Бог нею грається.

Через три дні, вранці того дня, коли, за Теоремою, Ліндсі мала порвати з Коліном, він прокинувся з півнем, перевернувся в ліжку й відчув щокою папір. Це була записка, складена конвертом.

Ось воно. Обережно розгортаючи конверта, він уже знав, що передбачення Теореми справдилося. Але знання не полегшувало жахливого відчуття. «Чому? Було так класно. Найкращих перших чотири дні. Чи я збожеволів? Мабуть, так.» На той момент, коли Колін розгорнув записку, він уже обмірковував, як негайно поїде з Ґатшота.

Коліне!

Мені так прикро підтверджувати Теорему, та я думаю, що нам не варто мати романтичні стосунки. Розумієш, я таємно закохана в Гассана і не можу дати цьому раду. Я кладу руки на твої гострі лопатки, а думаю про його товстеньку спинку. Я цілую твій живіт і думаю про його розкішне пузце. Ти мені подобаєшся, Коліне. Справді. Але пробач. Нічого не вийде.

Щиро,

Ліндсі Лі Веллс

P.S. Жартую.

Колін хотів бути зовсім щасливим, і він справді таким був, тому що весь час, відколи побачив крутизну їхньої з Ліндсі кривої, сподівався, що це неправда. Але зараз, сидячи в ліжку з запискою в руці, яка досі тремтіла, він не міг не думати, що так і не стане генієм. Хоч як Колін вірив Ліндсі, що твоя власна «вага» залежить від того, що для тебе важить, він все ж таки хотів, щоб Теорема працювала, хотів бути особливим, таким, як усі завжди говорили про нього.

Назавтра Колін напружено намагався вдосконалити Теорему, поки Ліндсі з Гассаном грали собі в покер, сидячи на затягнутому сіткою ґанку Рожевого маєтку. Вентилятор під стелею ганяв тепле повітря, не охолоджуючи його. Колін неуважно стежив за грою, малюючи графіки і намагаючись вдосконалити Теорему, щоб вона пояснювала той факт, що Ліндсі Лі Веллс досі, цілком очевидно, була його дівчиною. Аж раптом покер зрештою прояснив невиправний недолік Теореми.

Гассан закричав:

— Вона хоче відкритися, ставка — тринадцять центів, Сінґлтон! Величезний ризик. Що робити?

— Вона блефує, — відповів Колін, не дивлячись.

— Сподіваюсь, ти не помиляєшся, Сінґлтон. Гаразд, відкриваймо карти, показуй, мала! Ага, в Ґатшотської лялечки три королеви! Суперпартія, та чи поб'є вона ФУЛ ХАУЗ! — Ліндсі розчаровано застогнала, коли Гассан згріб ставку.

Колін знав про покер тільки те, що це гра людської поведінки та ймовірності, а отже, тип майже закритої системи, в якій Теорема, близька до «Теореми передбачуваності Катріни» повинна працювати. І коли Гассан відкрив свій фул хауз, Колін зненацька збагнув: можна написати теорему, яка пояснює, чому ти виграв чи програв попередні партії в покер, але неможливо створити теорему, яка б передбачувала майбутні покерні партії. Минуле, як пояснила йому Ліндсі, — це логічна історія. Це суть того, що сталося. Але майбутнє, оскільки його ще не можна згадати, не потребує жодного сенсу.

У цю мить майбутнє — яке жодна теорема, математична чи хоч яка вмістити не може, — простяглося перед Коліном: нескінченне, непізнане й гарне.

— Еврика, — промовив Колін, і промовивши, усвідомив, що успішно прошепотів це слово.

— Я дещо зрозумів, — сказав він уголос, — майбутнє непередбачуване.

Гассан зауважив:

— Іноді наш кафір любить урочисто проголошувати цілком очевидні речі.

Гассан повернувся до підрахунку виграних центів, а Колін з усмішкою прокручував у голові наслідки свого відкриття: якщо майбутнє нескінченне, думав він, тоді воно зрештою поглине нас усіх. Навіть він міг назвати хіба жменьку людей, які жили, скажімо, 2400 років тому. Протягом наступних 2400 років можуть забути навіть Сократа, найвідомішого генія тієї доби. Майбутнє зітре все — жодна геніальність не захистить від забуття. Нескінченність майбутнього робить таку вагомість неможливою.

Та є іншій шлях. Є оповіді. Дивлячись в усміхнені очі Ліндсі, коли Гассан позичив їй дев’ять центів, щоб вони могли грати далі, Колін думав про її уроки розповідання історій. Значною мірою саме через ті історії, які вони розповідали одне одному, вона йому сподобалась. Ну, гаразд: він у неї закохався. Лише чотири дні минуло — і це вже точно: він закохався. І Колін упіймав себе на думці, що історії, ймовірно, не тільки роблять нас важливими одне для одного, вони — чи не єдиний шлях до вікопомності, яку він так давно шукав.

Колін розмірковував: «Наприклад, я комусь розповідаю про своє полювання на вепрів. Навіть якщо це тупа історія, розповідь про це зовсім трішечки змінює інших людей, так само, як переживання цього змінює мене. Безкінечно мала зміна. І ця безкінечно мала зміна створює хвильку — малесеньку брижу, але постійну. Мене забудуть, а історії триватимуть. І таким чином всі ми маємо значення, можливо, не так вже й багато, та однак більше, ніж нічого».

І важать не тільки історії, які пам’ятаєш. Ось у чому справжнє значення аномалії К-3: те, що він від самого початку намалював правильний графік, доводить не правильність Теореми, а те, що в мозку є місце для знання, яке не можна пригадати.

Майже несвідомо він почав записувати це. Замість графіків у записнику тепер були слова. Коли Колін зупинився, щоб витерти крапельку поту зі свого засмаглого пошрамованого лоба, Гассан, передражнюючи його, сказав:

— Я