Читати книгу - "Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан"

Вона всміхнулась до мене.

— Сприйму це як найбільший комплімент від людини, яка ніяк не може подорослішати.

— Ей!

— Жарт. 

Обмінялися посмішками і якийсь час мовчки дивилися на поверхню води. Мабуть, з-поміж нас двох зважувався лише я, а Вайлет лише вичікувала, коли ж запитаю.

— Розкажеш мені про Ріну? — таки наважився поновити розмову про дівчину.

На що Вайлет знову ж мене штурхнула, від чого я мало не шубовснувся у воду.    

— Ей!

— Таки сподобалась. Хоча в тебе це на обличчі було написано ще в серверній.

— Нічого подібного, просто… тебе занадто багато було в моєму житті за останню добу, що важко було в це повірити.

— Тільки не кажи, що я тобі сподобалась! — продовжувала кепкувати вона тикаючи в моє плече пальцем.

— Годі набридати, бо пожалкую про те, що сказав.

— Не пожалкуєш, але нехай. Втім, краще сам з нею про це поговориш. Я все ж її найкраща подруга, а не пліткарка.

Моє невдоволення Вайлет сприйняла з такою ж посмішкою, але слідом за тим гримаса стала досить серйозною. На мене не дивилась, але поновила розмову.

— Алгоритм дій такий, що жодних втручань не буде: ані чити, ані можливості Малого там не діятимуть.

— Тобто раніше він таки обходив систему…

— Іноді ти неуважний, Дем’яне, а від того марнуєш час на дурниці, — хмикнула Вайлет, покосившись на мене. — Малий, себто Емікс, завжди був невіддільною складовою Етеріалу, але не він прописує правила. В ту мить, коли тобі здалося, що ти зламав Етеріал, насправді зламали тебе. Втім, зараз головне не це. Якщо досі в Етеріалі аватари могли відроджуватися, то після запуску події такої можливості не буде.

— Гра на вибування?

— Майже. Фактично бої без правил. Там буде ПВП формат і на зволікання часу не буде. Тому впасти не можна за будь-яких обставин. Окрім інших аватарів у Квантумі будуть й посилені істоти, з яких і потрібно буде зібрати десять сфер. Ні більше, ні менше. Вони — пропуск на 10 рівні. 

— Я це вже зрозумів… Багато охочих буде?

Вайлет знизала плечима.

— Це до Малого. Я лише маю ввести тебе в курс.

— Чому ж не він сам? — здивувався я, діставши ноги з води.

— Бо ти з ним, як кресало. На мене ти легше реагуєш, — з посмішкою додала вона. — Єдиною перевагою для тебе буде твій костюм, Дем’яне, і можливість визначити ватажка зі сферою. Один єдиний на рівень.

Приречено зітхнувши, я підвівся й підхопив кросівки. Йдучи до альтанки, слухав інші настанови Вайлет. І чим більше вона говорила, тим більше я хвилювався. Невпевненість та страх припуститися помилки, немов паралізовував мене. Адже це було своєрідним випробуванням для моєї самовпевненості, в якому я не мав права програти, бо від цього залежатиме мамине життя. Та й усіх нас. Але коли вже вклався на диван я все ж спинив Вайлет.

— Зажди. Припустімо, я впаду і дійде хтось інший, що трапиться? Хіба той гравець не зможе виконати мою місію?

Вайлет підтиснула губи, дивлячись на мене.

— Ні. Все так запрограмовано, що ключ отримає лише власник костюма, а він в одному екземплярі… У тебе…

— Та зрозумів вже, що без варіантів.

— Саме так.