Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"

Нехай вона поки залишиться її секретом. Мабуть, час цієї правди теж іще не настав. І, можливо, ніколи не настане.

– Добраніч! – промовила Корнелія беземоційно, швидкою ходою попрямувавши до виходу.

– Стривай! Чому ти прийшла до мене? – прилетіло їй у спину.

– Сама не знаю, – проказала частково чесно, – ноги самі привели.

І вивели теж самі, бо голова була надто зайнята впорядкуванням думок. Корнелія в лоба озвучила лорду всі свої небезпідставні й логічно обґрунтовані здогадки, проте він залишився вірним своїй незмінній таємничості. Й це невимовно дратувало. Принцеса не просто не знайшла шуканої підтримки, а й зіпсувала собі весь настрій. Тож поквапилася до своєї кімнати, щоб, нарешті, прийняти ванну й лягти спати.

Сон довго не з'являвся, мовби зляканий останніми подіями. Корнелія вперто крутилась у ліжку, намагаючись знайти зручну позу, однак проблема була зовсім не в положенні її тіла. З голови не йшли слова тієї торговки й ті картинки, які вона показала. Чи могла та жінка достоту бути однією з сестер-норн? Чи її передбачення й справді було лише невдалим розіграшем, як сказав Ірвіс? Хоча… У вірогідності другої гіпотези принцеса сильно сумнівалася: надто вже серйозним здалося сказане незнайомкою. Крім того, Еллі ж одразу дала зрозуміти, що не цікавиться псевдопередбаченнями, навряд чи би та пані стала заходити так далеко тільки задля того, щоб посміятися з наївного дівчиська.

Вона здалася хорошою людиною.

Тож що ця «хороша людина» мала на увазі, коли говорила про невідворотні зміни? Чому порівняла Еллі з якимось світилом? Яку вкрадену річ, не належну Ява-світу, наказала знайти? І що таке ця споріднена душа, яку треба врятувати?

«Знову одні незбагненні загадки і цілковите нерозуміння, де на них шукати відповіді» – скрушно подумала принцеса, а тоді в сонній голові зненацька спалахнула несмілива здогадка. Дівчина різко сіла й ухопилася за ту думку, як за рятівну соломинку. Чи ж могла та жінка говорити про порятунок Інґвара? Адже він сам сьогодні зізнався, що його дракон помре, якщо найближчим часом не звільниться з Кайданів Чорнобога. Невже це саме його Еллі повинна врятувати?

Якщо так, тоді ким був той чоловік, якого вона бачила у видінні? Він назвав її кхаалі. Що це може означати? І чи може він бути одним із двох зниклих імператорів? Принцесі здавалося, що звичайну пересічну істоту їй не стали б показувати. Очевидно, той незнайомець – важлива фігура. Він може бути причетним до змін, які «насуваються»; або ж викрадачем тієї загадкової речі чи, власне, самою річчю…

Хай там як, ці здогадки поки залишалися не більше ніж припущеннями. Щоб хоч якось прояснити ситуацію, цим вартувало б поділитися з кимось іще, однак із ким? Кому Корнелія зможе довіритися? Поки назвати конкретне ім’я з цілковитою впевненістю вона не могла, тому вирішила притримати цю дивну подію при собі. Час покаже, хто гідний її довіри, а хто – ні. А поки вона спостерігатиме й намагатиметься обережно розпитувати про окремі деталі видіння.

Дума за думою – заманили свідомість у жадане небуття, утім, сповнене неприємних снів і бентежних примар минулого. Картинки з передбачення змішались із картинками батькових побоїв і витворили тривожне сновидіння, в якому Корнелії вперше за довгий час довелося побачити справжнє жахіття: вона босоніж крокувала тронною залою в Еракському замку; колись блискучу підлогу тепер заливала густа червінь, в якій стопи тонули майже повністю; повітря просякнув неприємний металічний запах, а довкола, між темних мармурових колон і на сходах, устелених чорними килимами, лежали тіла – тіла нових знайомих Корнелії. У грудях кожного зяяли діри, а на тронному постаменті стояли двоє: Осмальд і той незнайомець з видіння – обличчя його закривала пелена мороку, а руки з обірваними кайданами тримали кілька знайомих шкатулок – такі ж були в короля Сайріфії. Й Еллі не треба було зазирати всередину, щоб дізнатися, що там заховано...

Ніч видалася складною, а ранок – іще важчим: Корнелія вперше в житті пізнала всі чудеса похмілля. Блідіша, мабуть, за колір власного волосся, вона помалу ввійшла до їдальні й застала там трьох своїх нічних компаньйонів. До слова, не надто жвавіших за неї.

– Раночку! – привіталася коротко, опустившись на стілець біля Ірвіса.

У відповідь почула хор незлагоджених вітань, з-поміж яких вирізнилося надміру бадьоре й щасливе від Інґрід. Схоже, цієї ночі вона виспалася й навіть не випила жодної каплі елю. Або ж у неї імунітет до похмілля. У будь-якому разі, Еллі їй щиро позаздрила, бо в самої голова ладна була розколотися, як стиглий кавун, а тіло більше нагадувало ватяну подушку, збиту й нестабільну.

– Радий бачити тебе живою й здо… – сильф осікся. На цілком здорову людину принцеса зараз не була схожа, швидше – на побиту смертю примару. Тож ніяково закінчив: – Живою, загалом.

Скривившись, він відпив трохи дивної прозоро-зеленуватої рідини з напівпорожньої склянки. Таким неапетитним сніданком без особливого ентузіазму ласували й усі інші.

– Чому пішла не попередивши? Я хвилювався, – запитав мить потому сенешаль.

– Сама не знаю, – а що вона ще могла відповісти, зважаючи на те, що й сама гадки не мала, як опинилася біля замку?

Точніше, розуміла, що, вочевидь, перенеслася туди з волі торговки, одначе як і чому – й близько не підозрювала.

– Ось, – Інґрід поставила на стіл перед Корнелією наповнену зеленим напоєм невідомого походження склянку, – допоможе вкінець отямитись і полегшить головний біль, – усміхнулася жінка співчутливо.

– Що це? – розгублено поцікавилася Еллі, принюхавшись до рідини.

– Повір, тобі краще цього не знати. Просто випий, – порадив ельф, – на смак огидне, але річ дієва. Перевірено неодноразово.

Еллі не вперше доводилося пити несмачні ліки, тож вона одним махом спустошила склянку під здивовані погляди приятелів і навіть не скривилася.

– Гідно похвали, – вражено видихнув Ірвіс.