Читати книгу - "На землі кленового листу, Левко Лук'яненко"

17 листопада 1992 року всі речі з готелю були перевезені до резиденції посла. Того ж дня перед резиденцією була поставлена висока щогла з білого металу і врочисто піднято наш державний блакитно-жовтий прапор. Мій водій і господарник посольства Ігор Мазур подбав, щоб наша щогла не була нижча від щогли сусіднього мексиканського посольства. На нашу радість повіяв легенький вітерець, прапор розгорнувся і весело замайорів яскравими барвами золотого й блакитного кольорів. У тій грі на вітру, у мінливих барвах була бадьорість і впевненість, сила й готовність іти вперед і вперед, назустріч вітру, назустріч сонцю, назустріч будь-яким перепонам — це Україна стала так твердо й бадьоро на землі Північноамериканського континенту.

Отець Чировський

21 листопада ми з дружиною під’їхали до помешкання отця Чировського — засновника і директора Інституту східнохристиянських студій імені митрополита Андрея Шептицького Оттавського університету.

Серед українців Канади отець Чировський відомий як філософ і поет, учений, організатор українського інституту, людина шанована і добропорядна.

Отець показав нам свою бібліотеку, похвалився новою збіркою своїх поезій, прочитав кілька віршів. Це була інтелектуальна поезія, яка справила на мене дуже приємне враження.

Зайшла мова й про Інститут східнохристиянських студій.

— Знаєте, — сказав Чировський, — 73 роки безбожна атеїстична влада душила церкву в Україні. За цей час зруйнували більшість храмів, репресували багатьох священиків. Українське духовне поле заросло бур’янами. Люди забули про Бога. Вони повірили, що можна жити без нього. І справдилися слова великого духовного пастиря нашої нації митрополита Андрея Шептицького, який сказав: не можна в людині вбити віру в Бога. І коли б правителям якоїсь держави це вдалося, вони перші б вжахнулися від плодів свого виховання. Атеїзм в Україні страшенно зіпсував людей. Вони порушують усі заповіді Божі і тепер не соромляться брехати, перелюбствувати, давати брехливі свідчення в суді, зневажати батька й матір своїх. І від убивства стримуються не боязню гріха і карою господнею, а лише тюрмою.

Тема розмови була цікавою, і я почав здалеку:

— Дві з половиною тисячі років тому вся Європа та й, по суті, вся земна куля була вкрита тисячами язичницьких вір. Кожне плем’я, кожен народ витворював свої язичницькі культи. З тим рівнем знань природи, що його тоді мали люди, вони неспроможні були піднятися над безпосередніми предметами і явищами, через те обожнювали їх. Їм не вистачало сили абстракції. Період язичництва тривав тисячі років. Та поступово минав час, і від обожнювання Сонця, Каменя, Води люди перейшли до обожнювання однієї особи. З гносеологічної точки зору це був величезний стрибок від конкретного (тисяч язичницьких божків) до абстрактного — одного Бога. З’явилися великі релігії: буддизм, іудаїзм, християнство, мусульманство. Ці релігії з’явилися внаслідок збільшення суми людських знань і посилення абстрагувальної сили мозку. Нині ж людський мозок дозрів до наступного кроку в абстрагуванні, і всі великі релігії мусять поступитися перед чимось одним, єдиним.

Я знаю, а радше — вірю твердо, що існує Творець, Господь. Це відчувають і християни, і мусульмани. Але якщо ми приймаємо засновок, що для Творця народи у всіх частинах земної кулі однаково «законні» і всім їм властива душа і прагнення до пізнання Бога, то чи можна припускати, що християни для нього кращі за мусульманів? Людство устами Організації Об’єднаних Націй проголосило рівноправність усіх людей на землі перед законом і перед Богом.

У XX сторіччі ми знаємо, що жодна з великих релігій не має монополії на правильне розуміння Бога, не має монополії на єдино правильний шлях до Нього. Але якщо я визнаю, що шлях буддиста до Творця такий же законний і чуттєво, мабуть, не менш обґрунтований, ніж мій християнський шлях, то тим самим я вже не християнин, а щось інше, вище, що синтезує в собі всі сучасні великі релігії.

— Ви, — відповів панотець, — висловлюєте цікаві міркування, одначе для сучасних умов недоречні: зараз людство ще не творить нову абстракцію, яка піднімалася б над великими релігіями. А з іншого боку, перед нами море попсованого атеїзмом народу. Ми любимо цей народ. Він — наш. І ми повинні допомогти йому подолати комуністичну аморальність і стати нормальними громадянами. Нова мораль не створена. Отже, йти вперед до кращої моралі неможливо, то залишається одне — повернення назад до християнської моралі. Це й легше, бо так чи інакше, а навіть серед атеїстичного населення залишилися рештки християнських понять. Зрештою, існує просто пам’ять про те, що було, а було християнство. Християнство у віровченні, обрядах, звичаях, що за 1000 років увійшло в традиції. До християнства легше повертатися, аніж вигадувати нове. Ви, пане посол, звичайно, розумієте, що абстрагування як черговий крок на шляху розвитку людства і вихід із чотирьох великих релігій на більш абстрактну одну — це досягнення гносеологічне, наслідок раціо. А великі епохи в історії людства створювалися запровадженням нової моральної формули. Християнство утвердилося на такій моральній формулі, як великодушність. Цю формулу Христос протипоставив попередній моральній засаді, якою була справедливість. Формула справедливості — око за око, зуб за зуб. Формула великодушності — простіть ворогів своїх, на зло відповідайте добром. Комуністична влада, убивши віру в Бога і зневаживши десять заповідей, не повернула людину до справедливості, а штовхнула її до жорстокості. І тепер наша місія полягає в тому, щоб відродити в совітській безбожній людині Людину.

— Щодо необхідності виховання в людині людського — яз вами згоден. Одначе поміркуємо над тим, з яких засновків виходитимемо, що має бути духовними джерелами подолання комуністичної аморальності. У Совітському Союзі церква була розгромлена, Біблія і вся релігійна література заборонена, релігійні свята й ритуали викреслені з побуту людей. На Заході гоніння не було, а тим часом моральна деградація і тут повсюдно видна. Отже, причини не лише в комуністичному гонінні на релігію. Гадаю, що значна частина причин полягає в самому характері спрямованості людського мислення. Коли на зміну догматизмові й схоластиці у XVIII сторіччі прийшов раціоналізм з його намаганнями пояснити все логічно розумом, то в поясненні світу це стало психологічною установкою. Її вимога: твердження має право претендувати на істинність тільки в тому разі, коли воно витримує критику логікою або підтвердження дослідом.

Від XVIII до XX сторіччя така методологія пізнання поширювалася, і тепер у душах наших сидить максима: істинним є тільки таке знання, яке підтверджується дослідом чи витікає з неухильного логічного міркування.

Наш