Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

— Сестра Робінсон була там?

— Вона була доброю до моєї сестри. На відміну від міс Пул. О, ту я не любила, визнаю. Але Мері була інша, — вона сумно похитала головою.

Пара за ширмою припинила вовтузитися, їхнє крякання перейшло у втомлені позіхання. Роза більше не звертала на них уваги, натомість вона пригадала, як востаннє бачила Мері Робінсон на цвинтарі святого Августина. Вона пам’ятала її полохливі погляди і знервовані рухи руками. І як вона раптово зникла, не попрощавшись.

Біллі заворушився і сів, почухав голову і скинув брудну солому з волосся. Він подивився на Норріса і запитав:

— То ви будете спати у нас?

Роза почервоніла.

— Ні, Біллі, він не буде.

— Я можу посунути своє ліжко, щоб вам було більше місця, — сказав хлопець і суворо додав, — але тільки я можу спати поруч із міс Розою. Вона обіцяла.

— Я навіть не мріяв зайняти твоє місце, Біллі, — відповів чоловік. Він підвівся і струхнув солому зі своїх штанів. — Перепрошую, що вкрав у вас стільки часу, міс Конноллі. Дякую за те, що погодилися поговорити зі мною.

Він відсунув ширму і рушив сходами вниз.

— Містере Маршалл, — Роза підхопилася на ноги і пішла за ним. Норріс уже був унизу і поклав руку на двері, — мушу попросити вас більше не розпитувати про мене на роботі.

Він насупив брові:

— Перепрошую?

— Це ставить під загрозу мої засоби до існування.

— Я ніколи не був у вашому місці праці.

— Сьогодні туди приходив чоловік і питав, де я живу.

— Я навіть не знаю, де ви працюєте, — він відчинив двері і впустив усередину порив вітру, який потягнув його пальто і роздмухнув спідницю Рози. — Хтось інший питав про вас, то був не я.

Того холодного вечора доктор Натаніель Беррі не думає про смерть.

Натомість він думає знайти якусь хвойду, яка була б не проти. А чому ні? Він — молодий чоловік, який довгими годинами працює сімейним лікарем. Він не має часу на залицяння до жінок у спосіб, більш притаманний джентльмену. Йому нема коли вести чемні бесіди на званих вечорах чи балах, він не має вільних вечорів для приємних прогулянок центральними вулицями. Цього року все його життя пройшло у прийомах пацієнтів у лікарні Массачусетса. Двадцять чотири години на добу. Лише зрідка він міг собі дозволити провести вечір за межами лікарні.

Але сьогодні, на подив, він отримує рідкісний вільний час.

Коли молодий чоловік змушений довгий час придушувати свої природні потреби, ці потреби починають керувати його вчинками, коли він нарешті опиняється на волі.

Тож, коли доктор Беррі покидає свої кімнати у лікарні, він вирушає просто до найближчої сумнозвісної таверни у Норд Слоуп, а саме до «Вартового пагорба», де сиві моряки обертаються пліч-о-пліч зі звільненими рабами, а будь-яка молода жінка, яка туди зазирне, може бути запідозрена в тому, що завітала не лише у пошуку чарки бренді.

Доктор Беррі не затримується у таверні.

Через деякий час, не довше, ніж знадобиться, щоб випити кілька келихів рому, він виходить звідти з обраним об’єктом своєї хтивості, яка легковажно сміється поруч із ним. Він не чекав кращого вибору, коли побачив цю повію з заплутаним чорним волоссям, бо знав, що вона задовільнить усі його потреби сповна. Тож він веде її до ріки, де такі романтичні зустрічі відбуваються регулярно. Вона крокує охоче, проте трохи нетвердою ходою, її п’яний сміх лунає вузькою вулицею. Але коли вона бачить перед собою воду, раптово зупиняється, упираючись ногами, наче впертий осел.

— Що? — питає нетерпляче доктор Беррі, якому кортить швидше залізти їй під спідницю.

— Ріка. Ту дівчину вбито тут.

Звісно, доктору Беррі це добре відомо. Між іншим, він добре знав і працював з Мері Робінсон. Але скорбота через її загибель була вторинною на тлі потреби, яку він має наразі.

— Я тебе захищу. Ходім.

— Ти ж не він, правда? Не Вестендський Жнець?

— Звісно, ні! Я лікар.

— Кажуть, він міг бути лікарем. Ось чому він убиває медсестер.

Доктор Беррі не може більше чекати, йому відчайдушно потрібно розслабитися.

— Так, але ти ж не медсестра, правильно? Ходім, ти не пошкодуєш.

Він тягне її ще кілька кроків, але вона знову пручається.

— Звідки мені знати, що ти не розріжеш мене на шматочки, як тих бідолашних леді?

— Слухай, уся таверна щойно бачила, як ми йшли разом. Якби я був Женцем, ти справді гадаєш, я б так ризикував на людях?

Вагаючись, вона знову дозволяє йому вести її до ріки. Тепер, коли він так близько від своєї мети, усе, про що він думає, це глибоке занурення у неї. Про Мері Робінсон він навіть не згадує, коли приводить хвойду до тіні мосту, — та й чому б він про неї згадував? Доктор Беррі не має поганого передчуття, коли вони з повією заходять у пітьму, де ніхто їх не побачить.

Але їх точно почують.

Звуки долинають з темряви і ширяться берегом. Шурхіт спідниці, яку задрали, гаряче дихання, крякання від оргазму.

Усе скінчено за лічені хвилини, і дівка стрімко повертається на берег, можливо, трохи більше розпатлана, ніж була, але на п’ять доларів багатша. Вона не помічає фігури у пітьмі, коли поспішає назад у таверну, щоб упіймати наступного клієнта.

Неуважна дівка просто продовжує йти і навіть не повертається кинути останній погляд під міст, де доктор Беррі затримується, застібаючи свої штани.

Невдовзі доктор Беррі зі стогоном хапає ротом своє останнє повітря в агонії, яку чутно над рікою, а повія вже у таверні, сміється, сидячи на колінах матроса.

18

— Ви хотіли поговорити зі мною, докторе Гренвілл? — спитав Норріс.