Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

Доктор Гренвілл подивився через свій стіл. Його обличчя, підсвічене ранковим сонцем, нічого не висловлювало.

«Зараз почнеться», — подумав Норріс.

Усі ці дні він страждав через плітки та інсинуації. Він чув шепіт у коридорах, ловив на собі погляди своїх товаришів по навчанню. Тож коли він стояв перед Гренвіллом, був готовий почути неминуче. І думав, що краще дізнатися вирок зараз, ніж і далі потерпати дні чи тижні від чуток в очікуванні останнього удару.

— Ви читали свіжу статтю у «Щоденних оголошеннях»? — спитав декан. — Про вбивства у Вест-Енді?

— Так, сер, — відповів Норріс, не розуміючи, чому Гренвілл тягне. Краще покінчити з цим одразу. І промовив. — Я хочу знати правду. Мене виключено з коледжу чи ні?

— Ви вважаєте, що я запросив вас через це?

— Це обґрунтоване припущення. За даних обставин...

— Чутки? О, так! Вони ширяться, і вони божевільні. Я чув від батьків кількох наших студентів... Вони всі переймаються репутацією нашого коледжу. Без репутації ми — ніщо.

Норріс стояв мовчки із важким каменем на серці.

— Також батьки тих студентів занепокоєні через безпеку своїх синів.

— І вони вважають, що я загрожую їм.

— Ви ж розумієте чому, чи не так?

Норріс подивився йому просто в очі.

— Усе, на чому вони будують обвинувачення проти мене — це лише збіг обставин.

— Збіг обставин — це голос, який має вагу.

— Це оманливий голос. Він топить правду. Медичний коледж пишається своїми науковими методами. Хіба ці методи не базуються на фактах, а не на плітках?

Гренвілл відкинувся у своєму кріслі, але його погляд усе ще був прикутий до Норріса. Інтер’єр його кабінету давав зрозуміти, як високо він цінує вивчення наук. На його столі жахливо деформований людський череп стояв поруч зі звичайним. У кутку висів скелет карлика, а на полиці книжкової шафи були екземпляри, консервовані у банках з віскі: відтята кисть з шістьма пальцями; ніс, наполовину вражений пухлиною; новонароджений з єдиним, як у циклопа, оком. Це все було підтвердженням його захоплення анатомічними цікавинками.

— Я не єдиний, хто бачив убивцю, — продовжував Норріс. — Роза Конноллі також бачила його.

— Монстра з чорними крилами і черепом замість обличчя?

— Щось лихе діє у Вест-Енді.

— Що розцінюється Нічною вартою як дії м’ясника.

— І це головний доказ проти мене, так? Бо я син фермера. Якби я був Едвардом Кінгстоном, або вашим племінником Чарльзом, або сином будь-якого відомого джентльмена, чи потрапив би я під підозру? Чи були б бодай якісь сумніви у моїй непричетності?

Після певної паузи Гренвілл промовив:

— Ваша думка цілком справедлива.

— Але вона нічого не вирішує, — Норріс повернувся, щоб піти. — Гарного дня, докторе Гренвілл. Я зрозумів, що мені тут не місце.

— Чому ви вирішили, що вам тут не місце? Хіба я відсторонив вас від навчання?

Рука Норріса вже тримала ручку дверей. Він повернувся.

— Ви сказали, що моя присутність була проблемою.

— Так, це насправді проблема, але вирішувати її маю я. Я також добре розумію, у якому невигідному становищі ви опинилися. На відміну від багатьох ваших товаришів, ви не є випускником Гарварду чи якогось іншого коледжу. Але рівень вашої самоосвіти справив враження на докторів С’ювола та Крауча.

Якусь мить Норріс не міг нічого вимовити.

— Я... я навіть не знаю, як вам дякувати.

— Мені рано дякувати. Усе може змінитися.

— Ви не пошкодуєте про це! — Норріс знову потягнувся до дверей.

— Містере Маршалл, ще одна річ.

— Сер?

— Коли ви востаннє бачили доктора Беррі?

— Доктора Беррі? — це було таке неочікуване питання, що Норріс розгублено помовчав. — Учора ввечері. Він уходив з лікарні.

Гренвілл перевів стурбований погляд у вікно і тихо сказав: — Тоді і я бачив його востаннє.

— Незважаючи на те, що існує багато гіпотез щодо її походження, — казав доктор Честер Крауч, — причини виникнення пологової лихоманки залишаються предметом наукових дебатів. Це найбільш поширена хвороба, яка забирає життя жінок, щойно вони отримали те, чого жадали всім серцем — дар материнства... — він зупинився і витріщився на Норріса.

Те ж зробили і всі інші, коли хлопець увійшов до аудиторії. Так, прибув сумнозвісний Жнець. Чи вселяв він жах? Чи тремтів кожен з них від думки, що він сяде поруч, і зло торкнеться їх?

— Знайдіть собі місце, містере Маршалл.

— Намагаюсь, сер.

— Сюди, — Венделл підвівся, — ми притримали для тебе стілець.

Чудово розуміючи, що опинився під пильними поглядами, Норріс ковзнув у свій ряд повз юнака, який, здалося, здригнувся, коли той прочесав його одягом.

Норріс сів на порожній стілець між Венделлом і Чарльзом. — Дякую вам обом! — прошепотів він.

— Ми боялися, що ти вже ніколи не прийдеш, — сказав Чарльз. — Ти, певно, чув сьогоднішні балачки. Кажуть...

— Чи ви, джентльмени, завершили розмову? — поцікавився Крауч, і Чарльз почервонів. — 3 вашого дозволу, я б хотів продовжити, — доктор прочистив горло і продовжив ходити сценою. — Ми цієї миті маємо справу з епідемією у нашій палаті, і я боюся, що вона поширюватиметься. Тож ми присвятимо програму сьогоднішнього ранку проблемі пологової лихоманки, також відомої як післяпологова інфекція. Вона вражає жінку у розквіті її молодості, у той час, коли вона має виконати свою святу місію. Навіть коли її дитина вже у безпеці і з нею все добре, життя матері все ще під загрозою. Це може проявитися під час пологів або за кілька годин чи навіть днів після них. Спочатку вона відчуває озноб, подекуди такий сильний, що від її тремтіння хитається ліжко. Це супроводжується неминучим підвищенням температури, почервонінням шкіри, прискоренням серцебиття. Але справжні муки приносить біль. Він починається в області тазу і переростає у пухлину черева. Будь-який