Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

Крауч зупинився. Аудиторія занурилась у цілковиту тишу. Уся увага була спрямована на нього.

— Пульс підвищується, — продовжив доктор, — свідомість затягує туманом настільки, що пацієнтка часом не розуміє, день тепер чи ніч, і щось незрозуміло буркоче. Часто виникає жахлива блювота, ускладнюється дихання. Пульс стрибає. У цей момент не залишається нічого іншого, як застосовувати морфій і вино. Оскільки смерть тепер неминуча, — він зупинився й оглянув аудиторію, — найближчим часом ви усі матимете змогу побачити це на власні очі, доторкнутися та понюхати. Дехто порівнює цю хворобу з віспою. Якщо це так, то чому вона не поширюється на присутніх жінок чи на жінок, які не є вагітними? Інші називають це міазмами — епідемічним станом повітря. Справді, як ще можна пояснити тисячі померлих від цієї хвороби жінок у Франції, в Угорщині, в Англії?

Тут також ми спостерігаємо спалах цього захворювання. На минулих зборах бостонського товариства розвитку медицини мої колеги називали жахливі цифри. Один лікар втратив п’ять пацієнток поспіль. Я втратив сім за один лише місяць.

Венделл похмуро нахилився.

— О боже, — прошепотів він, — це справді епідемія.

— Це стає такою жахаючою перспективою, що багато майбутніх матерів через свою неосвіченість вирішують не звертатися до лікарень. Але саме в лікарнях вони можуть отримати набагато кращі умови, ніж мають у брудних багатоквартирних будинках без лікарського нагляду.

Венделл раптово підвівся.

— З вашого дозволу, сер, маю питання.

Крауч подивився на нього.

— Так, містере Голмс?

— Чи вирує така ж епідемія у багатоквартирних будинках? Серед ірландок південного Бостона?

— Ще ні.

— Але багато з них живуть у бруді. Їхнє харчування незадовільне, а становище жахливе. Ураховуючи все це, хіба не має там бути більше смертей?

— Бідні мають іншу конституцію. Вони більш загартовані.

— Я чув, що жінки, які раптово народжують на вулиці чи у полі, лише зрідка вражені лихоманкою. Це також пояснюється сильнішою конституцією?

— Це моє припущення. Я розповім про це більше наступного тижня, — Крауч помовчав. — А зараз ми переходимо до анатомічної презентації доктора С’ювола. Його екземпляр сьогодні, кажу це з жалем, одна з моїх пацієнток, молода жінка, яка страждала від страшної хвороби, яку я щойно описував. А тепер я запрошую доктора С’ювола представити свій анатомічний висновок.

Коли доктор Крауч сів, доктор С’ювол зійшов на сцену, підлога скрипіла під його масивною статурою.

— Те, що ви щойно почули, — сказав С’ювол, — було класичним описом пологової лихоманки. Тепер ви зможете побачити патології, спричинені цією хворобою, — він зупинився і подивився на ряди студентів у аудиторії. — Містере Лекевей, чи не могли б ви спуститися і допомогти мені?

— Сер?

— Ви жодного разу не виказували бажання асистувати на анатомічному показі. Це ваш шанс.

— Не думаю, що я — найкращий вибір...

Едвард, який сидів позаду Чарльза, сказав:

— О, Чарлі, уперед, — і поплескав його по плечі. — Я обіцяю, що цього разу хтось упіймає тебе, коли ти знепритомнієш.

— Я чекаю, містере Лекевей, — сказав С’ювол.

Важко ковтнувши, Чарльз підвівся і неохоче рушив до сцени.

Помічник С’ювола викотив труп з-за лаштунків і зняв простирадло. Чарльз із жахом поглянув на молоду жінку. Чорне волосся спадало зі столу, а ще звисала рука, біла та худа.

— Це має бути смішним, — сказав Едвард, нахилившись до вуха Венделла. — Як гадаєш, скільки він протримається перед тим, як упасти? Можемо зробити ставки.

— Це не смішно, Едварде.

— Ні, ще ні.

На сцені С’ювол розкрив свою тацю з інструментами. Він вибрав скальпель і простягнув його Чарльзу, який подивився на нього так, наче ніколи раніше не бачив леза.

— Ми не будемо робити повний розтин. Зосередимося лише на патології цієї окремої хвороби. Ви працювали з трупами весь тиждень, тож тепер добре знаєте, як це робиться.

Едвард прошепотів:

— Даю йому десять секунд на те, щоб завалитися на підлогу.

— Тихіше! — вигукнув Венделл.

Чарльз підійшов до тіла. Навіть зі свого місця Норріс побачив, як тремтіли його руки.

— Живіт, — підказав С’ювол, — розріжте його.

Чарльз притиснув скальпель до шкіри. Уся аудиторія затамувала подих, коли він забарився. Скривившись, він провів скальпелем уздовж живота, але розріз був таким тонким, що навіть не розділив шкіру.

— Треба бути сміливішим, — сказав С’ювол.

— Я... я боюся пошкодити щось важливе.

— Ви навіть не дісталися підшкірного жиру. Ріжте глибше.

Чарльз почекав у спробі вгамувати нерви. І знову провів скальпелем. І знову надто слабко та нерівно. Більша частина черевної стінки залишилася неушкодженою.

— Ви поріжете її на смужки, перш ніж дістанетесь порожнини, — сказав С’ювол.

— Я не хочу розрізати кишечник.

— Дивіться, ви вже прорізали її тут, вище пупа. Устроміть туди палець і контролюйте розрізання.

Хоча у приміщенні було не жарко, Чарльз підніс рукав до лоба і стер з нього піт. Потім, використовуючи одну руку, щоб натягнути черевну стінку, він полоснув скальпелем утретє. Рожеві петлі вислизнули назовні, ляпаючи кров’ю на сцену. Він продовжував різати і зробив такий широкий розріз, що кишечник висипався. Гнильний сморід, який вирвався з порожнини, змусив його з огидою відвернути бліде обличчя.

— Уважніше! Ви зачепили кишечник! — гаркнув С’ювол.

Чарльз відступив, а скальпель випав з руки і важко стукнув по сцені.

— Я порізався, — завив він, — мій палець!

С’ювол роздратовано зітхнув.

— О боже!