Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

Почервонівши від сорому, Чарльз зісковзнув зі сцени і повернувся на свій стілець коло Норріса.

— Як ти, Чарлі? — прошепотів Венделл.

— Це була катастрофа.

Ззаду на його плече опустилася рука.

— Подивись на це з іншого боку, — сказав Венделл. — Цього разу ти не знепритомнів.

— Містере Кінгстон, — проревів доктор С’ювол зі сцени, — чи не бажаєте ви поділитися своїми коментарями з усіма?

— Ні, сер.

— Тоді слухайте уважно. Ця молода жінка люб’язно запропонувала своє тіло для користі майбутніх поколінь. Найменше, що ви можете для неї зробити, — це ставитися з повагою і підтримувати тишу, — доктор С’ювол повернувся до тіла, чиє черево тепер зяяло розрізом. — Тут ви бачите відкриту очеревинну мембрану, її вигляд цілком ненормальний. Вона бліда. У здорового молодого солдата, який швидко загинув у битві, мембрани яскраві та сяючі. Але у випадках пологової лихоманки очеревина зазнає нестачі блиску, у ній утворюються кишені блідої та густої рідини, достатньо гидко смердючої для того, щоб вивернути шлунки найбільш загартованих анатомів. Я бачив животи, де органи тонули в цьому гної, а кишечник мав численні ділянки крововиливів. Ми не можемо пояснити причину цих змін. Окрім того, що казав доктор Крауч, є ще безліч теорій щодо виникнення пологової лихоманки. Чи пов'язана вона з бешиховим запаленням, чи з висипним тифом? Чи це випадковість, чи зла гра долі, як стверджує доктор Мейгс з Філадельфії? Я просто анатом. Я здатен показати вам лише те, що можу відкрити за допомогою скальпеля. Пропонуючи свої тлінні останки для вивчення, ця жінка принесла безцінний дар знання кожному з вас.

«Навряд чи це дар», — подумав Норріс. Доктор С’ювол завжди співає хвалу тим, хто мав нещастя потрапити на його стіл. Він проголошує їх щедрими та шляхетними, наче вони залюбки пропонували себе для публічного розтину і потрошіння. Але ця жінка не була добровольцем, її було прийнято до благодійної лікарні, її тіло не прийшли забирати друзі чи родичі. Прославляння доктора С’ювола не потрібні були їй за життя і майже напевне налякали б її.

Доктор С’ювол розрізав грудину і витяг легені, щоб аудиторія могла їх роздивитися. Лише кілька днів тому таке каліцтво тіла ще шокувало групу студентів-медиків. Тепер ті самі люди сиділи тихо і незворушно. Ніхто не відвертався, не опускав голови. Вони вже все це бачили у кімнаті розтинів. Вони вже знали цей запах, цю унікальну суміш гниття та карболової кислоти. І кожен уже тримав скальпель у своїх руках.

Подивившись на своїх товаришів, Норріс побачив різноманітні вирази облич — від нудьги до напруженої концентрації. Лише кілька тижнів вивчення медицини зробили їх хребти жорсткішими, а шлунки — міцнішими. Тепер вони могли без огиди спостерігати за С’юволом, який витягував серце та відокремлював легені від тіла.

«Ми придушили в собі відчуття страху», — подумав Норріс. Це був перший крок, такий необхідний для їхнього навчання.

Але найважче було попереду.

19

Косоокий Джек помітив його раннього вечора. Матрос сидів за столом сам, розмовляв ні з ким, його погляд був прикутий до рому, який Фанні поставила перед ним. Він мав грошей лише на три чарки. Коли прикінчив останню, поліз до кишені, бо бачив, що Фанні стояла в очікуванні, але замість грошей витягнув порожню долоню. Джек бачив, як стиснулись губи його жінки, а очі звузилися. Вона не терпіла нахлібників і давно запровадила: якщо чоловік займає місце за її столом і насолоджується слабким теплом її вогнища, він мусить продовжувати накачуватися ромом. Або ти платиш за наступну чарку, або забираєшся геть. Навіть незважаючи на те, що «Чорний лонжерон» був більш ніж наполовину порожній цього вечора, Фанні не збиралася робити винятків. Ані для постійних клієнтів, ані для випадкових зайд. Якщо в них немає готівки, вони не отримують випивку і йдуть собі на холод. Спостерігаючи, як скривлюється обличчя дружини, Джек подумав, що у цьому і була проблема. Ось чому «Чорний лонжерон» був збитковою справою. Піди трохи далі вулицею у ту нову таверну, «Русалку», і ти побачиш усміхнену молоду барменшу і яскраве вогнище, після якого соромно дивитися на скупі вогники у каміні Фанні.

Там завжди повно народу. Велика частка — колишні постійні клієнти Фанні, які втекли з «Чорного лонжерона». Воно і не дивно. Дай обрати між привітною барменшою і похмурою Фанні, і будь-який чоловік при здоровому глузді вирушить до «Русалки».

Джек уже знав, що вона робитиме далі. Спочатку Фанні вимагатиме від нещасного матроса купити ще чарку. А коли він не зможе, вона почне свою промову. Ти вважаєш, що цей стіл безкоштовний? Ти гадаєш, що я дозволю тобі сидіти тут увесь вечір і займати місце платоспроможного клієнта? Так, наче черга платоспроможних клієнтів стоїть і чекає на цей стіл. Я маю сплачувати оренду та рахунки крамарів. Вони не працюють задарма, так само, як і я. Потім її щелепи стиснуться, а міцні руки зігнуться, готові до бійки.

Але перед тим як відкрити рота, вона подивилась на чоловіка. Він, застерігаючи, похитав головою. Дай йому спокій, Фанні.

Якусь мить вона дивилась на Джека. Потім, збагнувши усе, жінка кивнула, пішла за стійку і наповнила чарку ромом. Повернувшись до столу матроса, вона поставила чарку перед ним.

Той не зволікав. Лише кілька ковтків, і ром зник у його горлянці.

Фанні принесла йому ще одну порцію. Вона робила це тихо, не привертаючи уваги до бездонної чарки матроса. Відвідувачі таверни були не з допитливих. У «Лонжероні» кожен переймався лише своїми справами і був зосереджений на власній випивці. Ніхто не рахував, скільки разів Фанні міняла порожню чарку на повну. Усім було байдуже, що чоловік клюнув носом і його голова спочила на руці.

Один за одним, коли їхні кишені спорожніли, відвідувачі, хитаючись, виходили на холод, доки всередині не залишився останній — матрос, що хропів на столі у кутку.

Фанні підійшла до дверей, замкнула їх і, повернувшись, поглянула на Джека.

— Скільки ти йому налила? — спитав він.

— Досить, щоб утопити