Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"

— Якби нам хотілося поговорити з королівським лакеєм, ми б вирушили до дверей Ґранд-Палацу, — кинув нетерплячий голос. — Ми прийшли до Заклинательки Сонця.

— Вияви трохи поваги, кровопускачу, — гавкнув на нього якийсь незнайомий мені солдат. — Ти звертаєшся до принца Равки й офіцера Першої армії.

Події розгорталися не надто гарно. Я побокувала ближче до натовпу, але завмерла, побачивши за залізними ґратками Корпуснійця.

— Федір?

Його видовжене обличчя розпливлося в усмішці, і хлопець низько вклонився.

— Аліна Старкова, — сказав він. — Я міг лише сподіватися, що чутки не брешуть.

Я насторожено розглядала Федора. Навколо нього юрмилися гришники в запилюжених кефтах: здебільшого Корпуснійці в червоному, кілька Етерців у синьому й нечисленні Матерці в багряному.

— Ти його знаєш? — здивувався Ніколаї.

— Так, — відповіла я. — Він урятував мені життя.

Якось Федір закрив мене собою від цілої зграї фієрданських найманих убивць.

Він знову вклонився.

— Це була велика честь для мене.

На Ніколаї це, схоже, не справило враження.

— Йому можна довіряти?

— Він дезертир, — повідомив солдат поруч із ним.

З обох боків воріт почулося невдоволене бурмотіння.

Ніколаї тицьнув пальцем у Толю:

— Відтисни всіх і переконайся, що нікому зі служників не спаде на думку починати стрілянину. Підозрюю, тут, серед фруктових дерев, їм бракує розваг. — Принц знову обернувся до воріт. — Федоре, правильно? Дай нам хвилинку. — Він відтягнув мене на кілька кроків від натовпу і тихенько запитав: — Ну то що? Можна йому довіряти?

— Не знаю.

Востаннє я бачила Федора на вечірці в Ґранд-Палаці за кілька годин до того, як дізналася про Дарклінґові плани й змушена була втекти, заховавшись у задній частині брички. Напружила мозок, намагаючись пригадати, що саме він мені тоді сказав.

— Здається, він служив на південному кордоні. Був високо­поставленим Серцетлумачником, але не належав до Дарклінґових улюбленців.

— Невський має рацію, — відповів Ніколаї, киваючи на розлюченого солдата. — Гришники вони чи ні, найперше мають залишатися відданими королю. Вони покинули свої пости. По суті, вони дезертири.

— Це не робить їх зрадниками.

— Найважливіше питання: чи не шпигуни вони?

— То що з ними робитимемо?

— Можемо заарештувати й допитати.

Я замислилася, граючись із рукавом.

— Не мовчи, — попросив Ніколаї.

— Хіба ми не хотіли, щоб гриші повернулися? — запитала я. — Якщо арештовуватимемо кожного, хто повернеться, я не матиму ким керувати.

— Запам’ятай, — застеріг він, — ти їстимеш із ними, працюватимеш із ними, спатимеш під одним дахом.

— І всі вони можуть працювати на Дарклінґа. — Я озирнулася через плече на Федора, котрий терпляче чекав біля воріт. — А ти що думаєш?

— Я не думаю, що цим гришникам можна довіряти більше чи менше, ніж тим, котрі чекають на нас у Маленькому Палаці.

— Це не підбадьорює мене.

— Коли ми опинимося за стінами палацу, будь-яке спілкування ретельно перевірятиметься. Мені складно уявити, який Дарклінґові зиск зі шпигунів, якщо він не може до них дістатися.

Я поборола бажання торкнутися рубців на плечі. Глибоко вдихнула.

— Гаразд, — вирішила я. — Відчиняй ворота. Поговорю з Федором і лише з ним. Решта можуть влаштовуватися на ночівлю за ворітьми дачі й приєднатися до нас завтра дорогою до Ос Альти.

— Впевнена?

— Сумніваюся, що ще колись зможу бути впевненою в чомусь, але моїй армії потрібні солдати.

— Чудово, — Ніколаї коротко кивнув. — Просто будь обачна, якщо довіряєшся комусь.

Я уважно подивилася на нього.

— Буду.

7 Листопадна дерев’яниста декоративна рослина.

8 Художньо оформлена заглибина у формі геометричної фігури на внутрішній поверхні арок або склепінь.

Ми з Федором пробазікали до пізньої ночі, хай нам навіть і не вдавалося залишитися наодинці. Мал, або Толя, або Тамара завжди були поруч, пильнуючи за нами.

Хлопець служив біля Сірукска на південно-східному кордоні. Коли туди дісталися чутки про знищення Новокрібірска, королівські солдати повстали проти гришників, повитягали їх з ліжок посеред ночі та влаштували показову розправу, щоб довести свою відданість правителю. Федір допоміг організу­вати втечу.

— Ми могли б усіх їх повбивати, — пояснив він. — Натомість забрали своїх поранених і драпанули.