Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

-Барин?! Це ти?! - вигукнув Доріан - мені не привиділося?!

-Ха-ха... Боюся, що ні...

-Ну ж бо, відкрий клітку швидше!

Барінхард відчинив останню клітку, в якій перебував Доріан. Той вийшов із неї, а потім кинувся обіймати Барінхарда.

-Дуже радий тебе бачити, друже...

-І я тебе, Доріане...

-Ну годі люб'язничати... - важливою ходою пройшовся Флоріус - пішли вже.

-І тобі привіт, Флоріус, - з усмішкою промовив Доріан.

-Не зрозумій мене неправильно, я радий, що з тобою все гаразд. Але тут не найкращий час, щоб обговорювати це. Тож ходімо. Флоріус та інші блукачі залишили вежу.

-Бачу він анітрохи не змінився...

-Тебе це дивує? - усміхнувся Барінхард.

-Нітрохи... Ну пішли.
Барінхард і Доріан також залишили межі вежі. Вийшовши на внутрішнє подвір'я, всі блукачі розсілися по конях. Доріан разом із Барінхардом сіли на одного коня.

-Ви всі молодці панове! Добре попрацювали! - вигукнув Флоріус - на жаль, нам у цих краях робити більше нічого. Зараз всі разом ми повернемося назад у село, попрощаємося з його мешканцями, і раз і назавжди поїдемо з Країни, де нам тепер вже явно не раді...

-І куди ж ми вирушимо? - зніяковів Ронхарт.

-Не знаю... Бути може в Телванію, або кудись іще. Я чув там зараз добре, в цю пору року. У всякому разі, це не важливо, головне подалі звідси.

-Добре... У такому разі в дорогу?

-В дорогу, друзі!

Блукачі рушили з місця галопом на конях, і стали тримати курс у бік села Веселівки. По поверненню в село, вони всі висадилися зі своїх коней і попрямували в бік заїжджого двору. Зайшовши туди, всі, крім Флоріуса і Барінхарда, розсілися по столиках, останні ж стали в центр, щоб Флоріус виголосив свою промову.

-Одже, все, друзі... Всі наші справи в цих краях закінчено... Більше ми сюди не повернемося... А тому, пропоную всім дружно випити за це! І нехай благоволить нам Беренберг на нашому новому шляху.

-Воістину так! - вигукнули блукачі.

Флоріус розвернувся в бік служниці, що стояла за стійкою, і урочистим голосом промовив - наливай, люба! Служниця почала розносити підноси з випивкою до кожного столика, за яким сиділи блукачі. Випивка текла струмком, блукачі невтомно пили й пили, немов нажираючись востаннє. Флоріус, Доріан, і Барінхард сіли за один порожній столик, і теж почали пити.

-Ох, нам бажано не перебирати з випивкою... Хіба мало, що може трапиться, - промовив поки ще тверезий Барінхард, а потім зробив ковток із кубка.

-Облиш Барінхард, коли ще таке буде! Скористайся своєю нагодою, і пий, друже, пий - як не пив ніколи! - радісно промовив Флоріус.

-Ха-ха! - вигукнув Доріан - боюся визнавати, але він має рацію... Ти подивися, скільки навколо веселощів...

-Ну гаразд, гаразд... - промовив Барінхард, - тільки давайте не нажиратися у свинину, гаразд? А то боюся ти навіть потім на коня залізти не зможеш...

-Щодо цього не переживай... Ці остолопи нас ще не скоро знайдуть! Це село стоїть у біса на паличках - промовив Флоріус.

-Ну... Будьмо - промовив Доріан, піднявши кубок. Пиятика була якраз у самому розпалі, деякі блукачі вже почали валитися з ніг, від кількості алкоголю, але інших це анітрохи не зупиняло. На жаль, Барінхард не зумів встояти перед спокусою горілки, і вжерся, як він сам сказав, у свинину. Нарешті скитальці були до того п'яні, що вирішили станцювати. Вони встали зі своїх столиків і почали танцювати, хто як умів. Барінхард, треба визнати, робив це з максимальною завзятістю. Він рухався в різні боки, іноді звалюючись з ніг, а його вірні товариші по чарці те й робили, що його піднімали. Зрештою, все це тривало недовго, вони впали на підлогу, і продрогли так до самого ранку. Решта блукачів недалеко від них пішли, але комусь справді навіть вдалося дійти до своєї хати, навпроти заїжджого двору. Настав ранок, п'яницям прийшла пора прокидатися.

-Ох... Мої бідні кістки... - промовив Барінхард, лежачи на підлозі, і скрутившись клубком. Доріан і Флоріус перебували за крок від нього. Вони невдовзі теж прокинулися.

- Чорт забирай... Як же мені недобре... - промовив Доріан.

-Всі живі? - додав Флоріус.

-Якщо так можна сказати... Ну вставайте вже, забулдиги... - Барінхарду вдалося швидше за всіх встати на ноги. Слідом встали й інші.

-Хм, так... Було весело... - втомленим голосом промовив Флоріус.

У відповідь на це Барінхард промовчав, негативно похитавши головою.

-Збирайте речі... Нам треба їхати звідси, якнайшвидше. Я тим часом трохи провітрюся.

-Ну-ну, йди... - сказав наостанок Флоріус, намагаючись знайти рукою опору, - а ми тут поки що трохи прийдемо до тями... Барінхард вийшов через двері заїжджого двору, а потім попрямував у бік квітучого саду, що розташовувався неподалік від села. У центрі саду було дерево, він неспішно підійшов до нього, а потім присів. Ставши вдихати в себе якомога більше свіжого повітря, і насолоджуватися природою. Він ненадовго заплющив очі, минуло близько половини хвилини, як раптом він щось відчув... До нього неквапливо підійшов таємничий незнайомець чорному плащі і з жезлом у руках. Барінхард різко схопився, витягнув свій вигнутий меч із піхов, а потім приставив його до шиї таємничого незнайомця. З-під капюшона виднілася потворна усмішка.

-Тихіше, Барінхард... Не вже то це ваша хвалена гостинність...

-Хах... Не знаю, про що це ти, але тутешні краї явно не вирізняються особливою гостинністю.

-А ти ж Елтрієць, чи не так?

Барінхард ненадовго забарився. Елтриці були, як випливає з назви, корінними жителями Елтрії, але про походження Барінхарда було відомо лише Флоріусу, і Доріану, більше нікому. Барінхард прибрав клинок.

-Так-то краще...

-Хто ти, і що тобі потрібно?

-Меня звати Естеральд... Дехто кличе мене блідолицим... Тут я більш відомий як найманий маг-убивця...

-М-да вже... Бачу, ти вмієш себе зарекомендувати... І навіщо це ти до мене завітав, будь люб'язний пояснити.