Читати книгу - "Місто трьох королів, Анна Мінаєва"

— Вірші — справа невдячна, якщо не маєш достойної музи, — відповів він з усмішкою, яка ледь не змусила мене знову відвести погляд. — А от квіти... збирати не люблю, більше полюбляю дарувати.

— І яка кількість леді чула від вас щось подібне? — поцікавилася я, спираючись на мармуровий край фонтану. — Ваш репертуар компліментів, мабуть, такий же багатий, як і казна Ретільванії.

— Для вас, Пряна принцесо, я знайду щось унікальне, — Доріан зупинився зовсім близько, не порушуючи мого простору, але напруження між нами сягнуло нової межі. — Ви ж не хочете, щоб я був передбачуваним?

— Вас важко назвати передбачуваним, — визнала я. — Спочатку мова про ваше розбите мною серце, потім подарунок, а вже невдовзі та сцена на заході у герцога. Навіть не знаю, чого очікувати сьогодні? Може правди?

— Правди? — він примружився. — Якої правди ви бажаєте, Емілі?

— Наприклад… чого ви домагаєтеся? — я скинула підборіддя і витримала його погляд. — Яку гру затіяли?

— Якщо оголосити правила, то буде вже не так цікаво грати, вам так не здається? — він стягнув з правої руки рукавичку та опустив пальці у воду. — До того ж, я бачу, що вам самій цікаво розгадувати таємниці. Дозволите побути для вас такою ж таємницею?

— Навколо мене надто багато всього загадкового, щоб розгадувати ще і вас, Доріане, — їдко відповіла я. 

— Шкода, — награно зітхнув він. — Ви знову розбиваєте мені серце, Емілі. 

— Гадаю, ви міцніше, ніж думаєте, Доріане. І витримаєте такий удар, — посмішка сама промайнула на моїх вустах, а я лише похитала головою. — Здається, ви збиралися сьогодні справити на мене враження. Якщо так подивитися, розмови з цим не справляються.

— Очікувано, — зізнався він. — Та я не намагався вас поки що вразити, я лише вирішив показати вам місце, яке змушує мене забувати про те, хто я є і чого від мене очікує суспільство. Інколи всім нам потрібне таке місце, щоб віднайти правильний шлях, виходячи за ті двері.

Він вказав у бік виходу з саду. А я тільки зараз помітила, що ми з ним тут насамоті.

— А де служниця? — я озирнулася, але жінки у чорній сукні не знайшла поглядом.

— А навіщо нам зайві свідки? — Доріан дивився на мене, трохи нахиливши голову. — Все одно, моє слово важить більше. І повірять мені, а не служниці.

— Або не мені, — по-своєму зрозуміла я. — Бо якщо я скажу, що тут відбулося щось непристойне, повірять не мені, а вам, який буде все заперечувати. Так?

— Тільки якщо я вирішу виступити против вас, — підтвердив кронпринц, продовжуючи спостерігати за мною з-під чорних вій. — З цим, нічого не зробити. Так працює цей світ. 

Я змовчала, вкладаючи всі свої сили в те, щоб не відвести погляд. Витримати цей мовчазний поєдинок.

— Однак в мене і в думках не було виступати проти вас, Емілі, — усмішка з’явилася у куточках його рота. — Навпаки, я міг би запропонувати вам захист та допомогу. У разі потреби, звісно.

— А що натомість? — зухвало спитала я, скинувши брови.

— Браер, — закотив він очі. — Ви усюди намагаєтеся укласти угоду. Не все, що вам пропонують, має ціну, Емілі. Інколи, це просто подарунок.

— Не це я очікувала почути, — чесно видихнула я й одразу ж прикусила язика.

Темні очі навпроти на мить здалися ще темніше. Наче сонце зайшло і вкрало все світло.

— А чого ви очікували? — Доріан примружився. — Що я почну вас зваблювати? Що саме це стане ціною за якусь мою можливу допомогу? Прошу вас, Емілі… Я б не опустився до того, щоб просити у вас щось таке натомість. І не став би робити нічого такого, чого б ви самі того не бажали.

Останні його слова наче вжалили мене. І якийсь демон мене за язика смикнув, не інакше!

— Звідки вам знати, ваша високосте, чого я бажаю?

Хижий блиск промайнув в очах, кольору шоколаду.

— Ви мали рацію, Емілі, що я не можу прочитати ваші думки з допомогою магії, — прошепотів він, трохи нахилившись до мене. — Та я можу бачити ваші погляди…

Його рука у шкіряній рукавичці повільно піднялася й обережно прибрала з мого обличчя руде пасмо.

— Можу чути, як ви дихаєте, — принц опинився ще ближче, а його пальці торкнулися мого плеча. 

Від цього дотику мене ледве не підкинуло на місці.

— Бачу, як ви реагуєте на мої дії, — він нахилився ще ближче, а я відчула легкий дотик губ до ключиці.

І забула як дихати, замружившись.

— Я відчуваю, як ви тремтите, — гарячий шепіт обпік ніжну шкіру на шиї. 

А за мить я відчула там губи, що ніжно цілують. 

— І це не страх, Емілі, — новий шепіт і новий майже невідчутний дотик ніжних губ вже трохи нижче вуха. — Це дещо інше. Те, що ви відчуваєте до мене.

— Доріане.., — видихнула я, не в змозі зібратися з думками.

— Я можу дозволити собі зваблювати вас, — м’який голос пролунав біля вуха, — тільки тому, що ви теж цього бажаєте, Пряна принцесо. І тільки тому, що ви відповідаєте на це.