Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Завоювання Плассана 📚 - Українською

Читати книгу - "Завоювання Плассана"

180
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Завоювання Плассана" автора Еміль Золя. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 104
Перейти на сторінку:
хвилин тому принесених сюди Розою. Коли абат повернувся, він побачив, що вони спокійненько влаштувалися в саду. Він замкнув хвіртку, кинув навколо погляд, упевнився, що листя добре їх закриває, потім підійшов до них і приглушеним голосом сказав:

— Ви забули нашу умову; ви обіцяли мені не виходити з кімнати.

— Нагорі надто жарко, — відповіла Олімпія. — Немає ніякого злочину в тому, що ми вийшли подихати свіжим повітрям.

Священик насилу стримувався, але його сестра, бліда від зусилля, з яким опиралась йому, додала з притиском:

— Не кричи; поруч є люди, ти можеш собі пошкодити.

Труші захихикали. Абат мовчки подивився на них і в розпачі взявся за голову.

— Сідай, — сказала Олімпія. — Ти хочеш пояснень, правда? Будь ласка. Нам набридло сидіти під замком. Ти тут купаєшся, як сир у маслі; весь будинок — твій, весь садок — твій. Тим краще, ми дуже раді, що твої справа йдуть так добре, але нема чого з нами поводитись, як з жебраками. Тобі ні разу не спало на думку принести мені хоч гроно винограду, ти дав нам найгіршу кімнату; ховаєш нас, соромишся нас, замикаєш, як зачумлених… Зрозумій же, так далі тривати не може.

— Я тут не хазяїн, — сказав абат Фожа, — звертайтесь до пана Муре, коли хочете спустошити його сад.

Труші знову обмінялися усмішками.

— Ми не втручаємось у твої справи, — вела далі Олімпія, — ми знаємо те, що знаємо, і цього досить… Це все доводить, що в тебе недобре серце. Невже ти думаєш, що, коли б ми були на твоєму місці, ми не поділилися б з тобою?

— Та чого ж ви, нарешті, хочете від мене? — спитав абат. — Чи ви гадаєте, що я тут розкошую? Ви бачили мою кімнату, вона умебльована гірше за вашу. Не можу ж я віддати вам цей будинок, який мені не належить.

Олімпія знизала плечима; вона звеліла чоловікові мовчати, коли він хотів відповісти, і спокійно провадила далі:

— Кожен розуміє життя по-своєму. Якби в тебе були мільйони, ти й тоді не купив би собі килимка до ліжка, а витратив би гроші на якусь безглузду аферу. А ми, ми любимо пожити собі на втіху… Ти ж не будеш заперечувати, що, коли б ти зажадав найкращих у домі меблів, білизни, харчів, ти мав би їх сьогодні ж увечері? Так от, маючи все це, добрий брат не залишав би своїх родичів у такій скруті, в якій ти нас тримаєш.

Абат Фожа пильно подивився на Трушів. Вони обоє погойдувались на стільцях. Помовчавши якусь мить, абат промовив:

— Ви невдячні люди. Я й так немало зробив для вас. Якщо ви маєте зараз шматок хліба, то цим ви зобов’язані мені. Я зберіг твої листи, Олімпіє, ті листи, в яких ти мене благала врятувати вас від злиднів, взяти вас у Плассан. Тепер, коли ви тут, біля мене, коли ваше життя забезпечене, ви ставите нові вимоги…

— Ач! — грубо перебив Трупі. — Ви нас взяли у Плассан тому, що ми вам були потрібні. Гіркий досвід навчив мене не вірити у благородні почуття… Я дав своїй дружині говорити, але жінки ніколи не домовляться ні до чого… В двох словах, любий друже: ви даремно тримаєте нас у клітці, як вірних псів, яких випускають тільки в хвилину небезпеки. Ми занудились і можемо збунтуватися. Дайте нам хоч трохи волі, хай вам чорт! Якщо будинок не ваш і ви нехтуєте всякими земними благами, то яке вам діло, коли ми влаштуємося, як нам подобається. Стін же ми, сподіваюсь, не з’їмо!

— Звичайно, — підтримала чоловіка Олімпія, — можна збожеволіти, сидячи завжди під замком… Ми готові тобі допомогти. Ти ж знаєш, що мій чоловік жде тільки твого знака… Йди своєю дорогою і покладайся на нас, але ми хочемо одержати і свою частку… Ну як, домовились?

Абат Фожа понурив голову; якусь мить він мовчав, потім підвівся і, не даючи прямої відповіді, сказав:

— Слухайте, якщо ви колись станете мені на заваді, присягаюсь вам, що я вижену вас здихати десь на соломі.

І він пішов нагору, залишивши їх у алеї. Відтоді Труші майже щодня виходили в садок; але вони тримались досить скромно, уникали бувати там в ті часи, коли священик вів розмови із своїми гостями з обох садків.

Не минуло й тижня, як Марта, зважаючи на гіркі скарги Олімпії, що вони мають таку погану кімнату, послужливо запропонувала їй зайняти Сержеву кімнату, яка була тепер вільна. Труші захопили обидві кімнати. В кімнаті Сержа вони влаштували спальню, ні одного стільця звідти не було винесено, а з другої кімнати зробили вітальню, для якої Роза знайшла їм на горищі старовинні оббиті оксамитом меблі. На радощах Олімпія замовила собі рожевий пеньюар у найкращої плассанської швачки.

Якось увечері Муре, забувши, що Марта попросила його віддати Сержеву кімнату абатовим родичам, страшенно здивувався, заставши там Трушів. Він піднявся нагору взяти ножик, що його Серж, на його думку, залишив у якійсь шухляді. Саме в цю хвилину Труш вистругував цим ножем паличку з грушевої гілки, яку щойно зрізав у садку. Муре попросив пробачення і вийшов.

ХІV

Під час урочистої процесії на свято тіла господнього на площі Супрефектури, коли монсеньйор Руссело зійшов по східцях розкішного переносного вівтаря, спорудженого завдяки старанням пані де Кондамен, якраз біля дверей її будинку, всі присутні помітили, на превеликий свій подив, що прелат різко повернувся спиною до абата Фожа.

— Гляньте, — сказала пані Ругон, що сиділа коло вікна у своїй вітальні, — вони неначе посварилися?

— А ви хіба цього не знали? — відповіла пані Палок, спершись на підвіконня поруч старої дами. — Про це говорять уже з учорашнього дня. Абат Феніль знову здобувся ласки у монсеньйора.

Пан де Кондамен, що стояв позаду дам, зареготав. Він втік з дому, бо там, як він казав, «тхне церквою».

— Ах, — промовив він, — чи варто вам зважати на ці історії! Єпіскоп — справжній флюгер, що повертається в той бік, у який подме Фожа або Феніль, сьогодні — один, завтра — другий. Вони сварилися й мирилися вже разів десять. Побачите, через три дні Фожа знову буде фаворитом.

— Не думаю, — сказала пані Палок. — На цей раз справа серйозна. Здається, монсеньйор мав великі неприємності через абата Фожа. Той начебто виголошував проповіді, які дуже не сподобалися в Римі. Я не можу пояснити вам це як слід. Тільки знаю, що монсеньйор одержав з Рима дуже докірливі листи, в яких йому радять бути обережним. Кажуть, що абат Фожа — політичний агент.

— Хто

1 ... 52 53 54 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Завоювання Плассана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Завоювання Плассана"