Читати книгу - "Том 11"

Ну, тут перерив, бо Імочка пише тобі листа.

Сьогодні вже виїжджаю звідси, думала було вчора, та Шура вмовила мене зостатись на сьогоднішній день. Сьогодні велике лютеранське свято Bussetag 147 і в церкві лютер[анській] буде великий релігіозний концерт на органі з акомпанементом оркестру, гратимуть Баха, Генделя

і т. і., я такого не чула ще і взагалі дуже люблю орган, отже, хочеться послухати. Осталась би з охотою і довше, та треба їхати, бо інакше мало прийдеться у тьоті Єлі пробути та й у С[ергія] Щостяптиповича] тільки «жару позичити» буде час, бо 10-го, не пізніше, треба в Києві бути.

Несподівано попала я тут на роковини Шевченка в чисто студентську компанію і в таку ж обстановку. Було три реферати, один з них доволі цікавий, а два так собі, нічого нового, читались вірші, співались пісні; ув’язались до мене, щоб я вірші свої читала (принесли мою книжку), я прочитала зо три, а мені наговорили компліментів немов за тридцять, признатись, диявольськи ніяково бути в ролі «знаменитой иностранки»... В тій компанії все більше бувші семінаристи, хлопці нічого собі, тільки таки трошки загнічені спеціальним вихованням. Я завважила, що з семінариста рідко виходить новітній libre-penseur148 на європейський лад, а частіш або старосвітський «вольтер’янець», або «ум с препятствиями», дуже придатний для защеплення толстовіцихіи, врешті, було б скоріш дивно, якби се було інакше.

Бачила «Орестиіца», він трошки схуд, по-моєму, а в іншому якось мало змінився. Бачила декого з професорів, одного (Срезневського) чула на публічній лекції (про Трансвааль), тільки лекція була дуже марудна. За бурами та англічанами тут просто поступити не можна, тільки й розмови. Хоч би вже та війна кінчалась, то для всіх було б краще (окрім російських] газет)!

Ну, що ж тобі про наших написать? Всі вони здорові, маються добре. Миша тільки вже занадто у свої лекції та уроки затопився, так що я його навіть мало бачу, тільки увечері, та й то він часто засідає в кабінеті, складає лекцію для другого дня. Шура возиться з Імочкою, каже, що пише мало і навіть поговорює, що, мовляв, писать їй взагалі не варт, до чого воно і т. і., але я думаю, що то так тільки на якийсь час така «меланхолія чи мінор» напали, а вже як хто втягнеться в писання так, як вона, то навряд щоб міг покинути. Не хоче мені ні за що своєї драми ні прочитать, ні показать, я було домагалась, але тепер залишила, всякому своя воля! Анна Іванівна, як завжди, угощає і вітає, аж мені ніяково, бо думаю, що, може, се її томить. Імочка така славна дитинка, що з нею не можна не возиться, і тільки дивно, що вона досі зовсім не розбалувалась.

Ну, будь здорова і вибачай за «безсовісність», і прело-жи гнів на милость. Міцно цілую тебе. Поклон всім твоїм добрим товаришкам.

Твоя Леся

97. ДО В. М. ГНАТЮКА

16 березня 1900 р. Рига Рига, 4—16.III 1900

Високоповажаний добродію!

Лист Ваш гнався за мною наздогін, бо вже не застав мене в Петербургу. Нагнав мене вже недовго перед виїздом у Дорпаті, у брата, і хоч я там коректу переглянула, та якось не випав час написати листа і відправити посилку. Вибачте мені на сей раз, бо я тепер людина подорожня і не завжди мій час від мене залежить.

«Раткліфа» вишлю Вам вже з Києва, бо тут його не маю при собі, може, тим часом можна друкувати балади, щоб не гаятись. Будьте ласкаві, напишіть, чому при «Атта Тролі» нема Гейневої передмови, що я переклала для сього видання? Чи ви її не отримали, чи вона Вам нецікавою здалась? Мені здається, що ця передмова, як і всі передмови* Гейневі, має значення як самостійний літературний твір, а, крім того, вона справді багато поясняє і доповняє саму поему, тому варто було б її видрукувати. Якщо ви її не отримали, то я можу Вам її вдруге послати. Добродій] Славинський (до речі, він просить на виданні підписати його так, власним прізвиськом) згодився, щоб і його переклади корегувала я, аби не розсилати по усіх усюдах і мати діло з кимсь одним з авторів. Отже, прошу все посилати на мою київську адресу, бо через тиждень я вже буду в Києві. Ми з д. Слав[инським] уложили план ще третьої книжки перекладів з Гейне, маємо надію виготувати її на осінь: він бере на себе Norderney-Cyclus а я решту балад і, може, «Hebraische Melodien» 149. Казав він мені, що Ви обіцяли зробити се видання таким типом, як наша «Книга пісень» Гейне, се мені приємно, бо, може, ми й скілька випусків зможемо зложити, то краще їм всім одну уніформу носити.

Тепер дещо про саму коректу. Прошу Вашої ласки наглянути особисто, аби спростовано помилку на 74 ст., де у мене стоїть NB, там побачите, що IV2 куплета на сій сторінці бракує і що вони перенесені почасти на 75 ст., а почасти на 76. Отже, повинно бути так:

Мумми чорної ревіння Удала так натурально,

Що привабила із ями Затишної Атта Троля.

Він летів, немов на крилах,

По долині, часом ніжно Він обнюхував каміння,

Думав, там сховалась Мумма.

Ох, сховався там Ляскаро і т. і.

А кінчається гл. XXIV на словах: «Недотепний, але щирий». Щодо правописі слова «Троль» чи «Тролль», то, знаю, що я сама винна в плутанині, бо тільки тепер завважила, що в мене неоднаково, раз так, а раз інакше, отже, тепер хочу, аби скрізь було «Тролль», так, як у Гейне. Хай вибачать складачі! Ще прошу, хай буде Діана, бо Д и я н а дуже негарно, аж вуха ріже. Не розумію теж, чому к о м е д и я, а не к о м е д і я, як говорять скрізь на Україні. Врешті, ви побачите, що я ще не дуже додивляюсь до тих відтінків, через те сподіваюсь, що й мені дещо відступите. Напишу з Києва більше, а тут не пишеться. Бувайте здорові. За книжки спасибі, всі отримані і в Києві, і в Юр’єві. Щиро вдячна Вам

Л. Кос.

98. ДО В. О. ПОССЕ Березень — квітень 1900 р. Київ

,..или же яркие и в каком-нибудь отношении оригиналь-ные, хотя и спорадические, явления. Я буду стремиться, по мере