Читати книгу - "Смак свіжої малини"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Побачимо.
— Ну то й що? — запитала Йолька.
— Каже, що ви можете побратися навіть завтра. Рішення за тобою. Сказати йому, що ти подумаєш?
— Я йому відповім.
Мить, повна драматизму. Йолька відкинула волосся назад, поволі облизала губи.
— Яспере?
— Yes? — озвався Яспер, даремно намагаючись приховати хвилювання.
— Deal.[1]
7.10. Вони одружаться за місяць, тринадцятого листопада, а потім поїдуть у синю даль, відстоювати права гепардів. А потім?
— Ми ще не знаємо.
І це говорить Йолька.
8.10. Сьогодні нарешті повертається Евка. Два тижні пробуксовки. Як на Евку, зовсім небагато. Я вже не годна дочекатися. Стільки мушу їй розповісти! Встигла вишурувати хату, випрала шимпанзе, поміняла воду рибці. Ще година. Я хотіла поїхати на вокзал, але Евка мене відрадила. Не знати, скільки вони стоятимуть на кордоні — австрійські митники полюбляють влаштовувати несподіванки. Тож чекаю вдома. Чим би то розважитись? Ага. Я давненько не дивилася «Вродливих та зухвалих». Напевно вже відомо, хто батько дитини Брукі. Ввімкнула телевізор. Саме трапила на Брукі. Стоїть у центрі кімнати з келихом вина в долоні. Схилена голова заповнила весь екран. Брукі інтенсивно про щось думає (це видно зі щелеп, які перемелюють невидимі кукурудзяні зерна).
— Цікаво, — питає вона у глядачів, які ховаються за лаштунками, — хто ж є батьком моєї дитини?
Фінальні титри, перелік виконавців на тлі пальм. І знову треба чекати до понеділка!
Що це? Здається, дзвінок. Я помчала до дверей. Евка!
— Я думала, ти вже не повернешся.
— Привіт, Малинко, подружко, аспірантко.
— Ти вже знаєш? Але я маю ще кілька тузів у рукаві. Ти чула про Йольку?
— Вона виходить за данця, через місяць.
— Хто тобі сказав?
— Краще допоможи мені з торбами. Вони важать, напевно, тонни. І забери в мене ті листівки, — подала вона мені стос поштівок, усі з Іспанії.
— Чорт, я зовсім забула про скриньку, — я взялася їх переглядати. «Привітай захисницю гепардів». — То про Йольку ти вже знаєш?
— Знаю, відсунь торбу.
— Зараза. Але про Клюску, напевно, не чула.
— Він розбився об матрац, а раніше скаженів через пухлину лобної долі. Найзастаріліша інформація. Зате я маю для тебе кілька свіженьких булочок.
— Ну?
— Спочатку хочу вмитися, щось з'їсти, і тільки тоді. Маєш щось квасне?
— Кефір, маслянка, два йогурти, білий сир.
— Як бачу, ми робимо поступ. Наша люба егоїстка нарешті подбала про когось іншого.
* * *
Дев'ята. Евка саме прикінчила черговий йогурт, а я чекаю, переглядаючи листівки.
— Саме це мені й було потрібно. Молочні продукти з великою кількістю бактерій.
— Що там із твоїми новинами?
— Зараз. Тільки викину склянку. Зосередься і слухай уважно, бо повторювати не буду.
— Ну?
— Лешек зустрів справжню половинку.
— Він мені вже казав. В Іспанії. Його звуть Міґель, і він працює барменом.
— Новина номер два: я з Томеком.
— Серйозно? Відколи?
— Від вересня. Він поїхав до Льйорета, щоб забути мене.
— І що?
— Ми зустрілися першого ж дня. Біля моря. Щоправда, там тільки два пляжі…
— Не боїшся?
— Є трохи. Але я телефонувала до твоєї бабусі і вона сказала, що все в порядку.
— До бабусі телефонувала, а до мене не могла?
— Я вислала тобі тонни листівок.
— Я воліла б один маленький дзвіночок. Засихала тут від самотності. Навіть впадала в депресію.
— Знаю, Лешек мені казав. Ти, певно, тому не брала слухавку в день народження.
Тому. Але я не бажаю до того повертатися. Будуть інші дні народження.
— Начеб та Іспанія далеко, — змінила я тему, — а ти про все знаєш.
— Стосовно пліток. Ти знаєш, що твоя мама має нареченого?
— Триндиш! А як же батько?
— Вона саме розлучається. Ірек намовив її по телефону. Мабуть, заплатить купу грошей. Зв'язок з Німеччиною коштує недешево.
— Про від'їзд Ірека ти теж знаєш? Хто має такий довгий і спритний язик? — Досі рекордсменкою була я.
— Я не зраджую імен своїх інформаторів. Хочеш знати, з ким крутить твоя мама?
— Зі Сташеком? Колись він погрожував, що коли вийде з абстиненції…
— Відповідь невірна, — обірвала Евка. — Ніколи не здогадаєшся, тому я тобі скажу. Богуслав Губка. Психіатр.
Губка? Боже, тепер я все розумію. Бідолашний Губка!
23.10. Я й надалі звикаю до змін. Стільки інформації в одній дозі може збентежити людину. Йолька виходить заміж, моя мама теж (на Великдень), а я? Я роблю перші кроки як аспірантка. Проводжу пари. Задаю домашнє читання (наразі не перевіряю, бо не хочу отак вставляти комусь палки в колеса). Намагаюся вести семінари, проте у результаті говорю тільки я. А студенти? Якнайбільше намагаються змінити тему. Вчора, приміром, перейшли на проблему наркотиків.
— Як ви гадаєте, пані магістр…
— Я просила б не називати мене «пані магістр», — урвала я. — Це звучить жахливо.
— А може бути «меджі»? — озвався якийсь відчайдух, певно, фанат карикатуриста Анджея Млєчки.
— Можете казати на мене «пані». Або й звертатися на «ти». А щодо наркоманів… Найкраще це окреслив Курт Воннеґут. Сказав, що коли люди не можуть змінити нічого довкруж, то намагаються змінити щось усередині. І починають експериментувати. Одні тягнуться до ліків, інші до таємничих релігій, а ще інші до наркотиків.
— Класна теорія, — озвався пухкенький білявчик з першого ряду. — То ми вже можемо йти? Вже перша.
І вони вибігли, не чекаючи дозволу.
Вони мають у носі старого нудного педагога.
25.10. Знову пара з соціології. Я прийшла раніш, аби підготувати слайди. За десять хвилин до занять до мене підійшла симпатична шатенка в рогових окулярах. Гладко зачесане волосся, личко, не торкане пудрою. Відмінниця.
— Перепрошую, — тихенько промимрила вона. — Я прийшла раніше, бо маю прохання.
— Слухаю.
— Розумієте… я цікавлюся проблемою наркоманів. І… і чи могли б ви назвати мені якісь прізвища?
— Але я не знаю жодних наркоманів.
— Ви не зрозуміли, — дівчина поправила окуляри. — Я просила прізвища авторів, які займаються лікуванням наркоманії.
— Авторів? Теж не знаю…
— Позавчора… ви згадували одного психолога, котрий пише на цю тему.
— Воннеґут? — запитала я для певності.
— Власне, — втішилася та.
— Але він не є психологом.
— Ні? — здивувалася шатенка.
* * *
— Справді ні? — пожартувала Йолька.
— Знаєте, що мене доконало? Що та мала й справді відмінниця.
— Вони, мабуть, нічого не читають.
— Читають, — спростував Лешек, — конспекти лекцій, щоденники Леонардо Ді Капріо й десятки порадників про те, як заробити сто мільйонів, використати енергію космосу, масово притягати чоловіків чи жінок.
— Ми нарікаємо, як старі тітки.
— Мене прошу виключити з кола тіток. Я саме переживаю перший курс університету, разом із Томеком.
— Він молодший від Евки на сім років, — поінформував Йольку Лешек.
— Супер! — захопилась Йолька. — Ти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смак свіжої малини», після закриття браузера.