Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Щоденник Майдану та війни 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

340
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоденник Майдану та війни" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 87
Перейти на сторінку:
Один із них — чиновник районної адміністрації Андрій Майструк — був не дуже задоволеним. Ні, він зміг проголосувати за свого президентського кандидата — Петра Порошенка. Але коли заходив на дільницю, майже автоматично вимовив замість привітання: «Слава Україні!» І у відповідь почув від декількох членів виборчої комісії та спо­стерігачів традиційну відповідь: «Героям слава!» Але тут же один зі спостерігачів за виборчим процесом Михайло Татура поліз із ним у бійку. Він закричав, що є спостерігачем від партії «Свобода», але не голосуватиме за цю партію, а спо­стерігачем погодився бути тільки тому, що ніхто інший йому не запропонував стати спостерігачем за 370 гривень за день. А він, як сам і повідомив, є «чесним» і своїм роботодавцям відразу сказав, що особисто він не голосуватиме за партію «Свобода».

Загалом зрозуміло, що в Брусилівському районі Житомирської області партія «Свобода» ніяких голосів не набрала. Але свого спостерігача за виборчим процесом мала, і це дуже важливо.

Сумно закінчилися президентські вибори і для лідера націоналістичної партії «Свобода» Олега Тягнибока — навіть у його базовому регіоні на Західній Україні за нього проголосували трохи більше 1% виборців.

Тепер, коли підрахунок голосів на виборах закінчено і коли ім’я Президента України вже відоме, можна було б почати мріяти про майбутнє. Але ніхто цього не робить. Мріяти про майбутнє заважає східна частина України — Донбас. Раніше він просто заважав стежити за тим, що від­бувається на його території, але наступного дня після виборів ситуація різко змінилася. Чеченські добровольці Кадирова, які раніше ховали свої кавказькі бородаті обличчя та удавали, що їх в Україні немає, раптом зняли маски та почали їздити по Донецьку з відкритими обличчями, з приготованими до стрільби автоматами і з обіцянкою: ніколи не допустити на територію Донбасу законну українську владу. Щоб відразу довести серйозність своїх намірів, вони вирушили на вантажівках захоплювати аеропорт Донецька. До­нецьк скасував обслуговування літаків, а вже через годину-півтори до аеропорту прилетіли українські винищувачі та бомбардувальники, і війна з сепаратистами продовжилася. Продовжилась і триває до цього моменту. Тим часом кияни вже повернулися додому, проголосувавши за улюбленого кандидата.

Мої давні друзі видавець Петро Хазін і його дружина Ірина сходили на виборчу дільницю та проголосували за того ж Петра Порошенка заради стабільності й прискорення антитерористичної операції. «Стабільність» для Петра Хазіна означає також надію, що держава поверне йому борги за останні три роки. Адже саме через неоплачені, але виконані державні замовлення Петро, як і багато інших ви­давців та підприємців, перебуває тривалий час на межі бан­крутства. На стабільність і відповідальність нового уряду сподівається більшість тих, що проголосували на виборах. Хоча перш за все українці очікують від Порошенка одного — швидко закінчити військовий конфлікт із сепарати­стами. Що буде далі, не так важливо. Далі буде звичайне життя. Головне, щоб без війни.

Петра Порошенка офіційно ще не оголошено Президен­том, але військова операція проти сепаратистів на сході кра­їни різко активізувалася саме після виборів. Уже вночі з понеділка на вівторок українська армія вперше використала бойову авіацію проти бойовиків і успішно вибила їх із території Донецького аеропорту. Вперше за час бойового проти­стояння сепаратисти зазнали дійсно важких утрат — близько 200 бойовиків було вбито. Бої тривали і в самому Донецьку, місті з мільйонним населенням. Машини ДАІ напередодні боїв їздили вулицями міста, і міліціонери через мегафони просили мешканців не виходити на вулиці. З російського боку кордону на українську цієї ж ночі з боями прорвалися кілька вантажівок і мікроавтобусів. Прикордонникам удалося захопити тільки три машини, наповнені автоматами, гранатометами й іншим озброєнням. Решта поїхали в бік міста Антрацита, захопленого сепаратистами.

Попереду ще багато боїв за територіальну цілісність Ук­раїни. Коли ці бої припиняться, почнеться боротьба за європейське майбутнє країни, і в цій боротьбі українці очі­кують, можливо, від Європейського Союзу більше, ніж Європейський Союз готовий запропонувати Україні.

2 червня 2014 року.  Гуманізм і загадкова  російська душа Путіна

Весняні грози змінилися в Україні літніми, червневими дощами. Вибори дали нарешті Києву мера Віталія Кличка, а Україна отримала легітимного Президента Петра Порошенка. Але більше ніяких змін на краще поки що не спостерігається.

В Донбасі війна для жителів стала щоденною реальні­стю, але в кожному з міст і містечок ця реальність інша. Якщо в Донецьку, одному з найбільших міст України, цілі райони міста живуть як зазвичай у той час, як щоденна війна йде тільки біля міжнародного аеропорту, на території якого ще лежать не прибрані трупи вбитих терористів, то в «столиці» сепаратистів — місті Слов’янську — стріляють щодня, й іноді неможливо зрозуміти, хто в кого стріляє. В Донбасі тепер діють дві «народні республіки» — Луганська і Донецька, кілька «народних армій», що перебувають під командуванням «народних», тобто не обраних, мерів окремих міст і містечок, і десятки добре озброєних кримінальних банд, які грабують банки, магазини, крадуть банкомати, займаються кіднепінгом бізнесменів і чиновників, за яких можна отримати викуп. Зі Слов’янська щодня тікають мешканці. Місто оточене українськими військами, але між міс­том і українськими військами блокпости сепаратистів, які підпорядковані «головнокомандувачу армії Південного Сходу» громадянину Росії Ігорю Гіркіну. На цих блокпостах із кожного, хто покидає місто, вимагають «виїзний» податок — 30 гривень. Хоча це й дуже мало, але біженців такий податок усе одно засмучує. Адже, зачинивши свою квартиру на ключ, вони не можуть бути впевнені, що коли повернуться, то не знайдуть двері зламаними, а житло — пограбованим. Та й невідомо, коли вони зможуть повернутися.

Кілька днів тому лідери сепаратистів почали закликати жителів евакуювати з міста своїх дітей. Сказали, що будуть готові автобуси і що є домовленість із легендарним піонерським табором «Артек» у Криму, що табір прийме безкоштовно дітей із Слов’янська і вони пробудуть там стільки, скільки потрібно. Батьки привели дітей. Автобуси виїхали з міста без проблем, і через якийсь час українські військові пропустили їх на територію Криму. Далі почалися пригоди. Піонерський табір «Артек», розташований у мальовничому місці між Ялтою й Алуштою, дітей зі Слов’янська приймати відмовився. Їх повезли до іншого табору в селище Форос, але і там від дітей зі Слов’янська відмовилися. Врешті-решт їх розмістили в Севастополі. Скільки часу вони там пробудуть, не знає ніхто, зокрема й їхні батьки. А до легендарного піонерського табору «Артек» російський уряд за бюджетні гроші привіз 600 дітей із Чечні. Російський сюрреалізм у дії — в окупованому Росією Криму за російський рахунок відпочивають діти з двох регіонів, зруйнованих або тих, які руйнуються

1 ... 52 53 54 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Майдану та війни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Майдану та війни"