Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Чому я не втомлююся жити 📚 - Українською

Читати книгу - "Чому я не втомлююся жити"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чому я не втомлююся жити" автора Ярослав Йосипович Мельник. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 68
Перейти на сторінку:
ногу, яка доторкнулася до одягу Торвіга, яка стояла на ньому. Вона ще раз подивилася вниз — і цього разу голова не закрутилася, а тільки її жахливо потягнуло вниз — інше, не вогонь від удару в череп, вона пережила: відчуття польоту. Ті дві секунди, коли вона буде летіти, вона буде вільна, як птах, вільна від усіх, а там, за вікном — її чекають ґрати, нові знущання, жахливі муки: вона ж не зможе переносити несвободу, як інші, змиритися зі своєю роллю — о ні, ніколи! Вона навіть Торвігу, синові, не пробачила зарозумілості, нелюбові.

Домініка відчула, як пальці на рамі самі собою розтиснулися і її тіло зрушилося з точки рівноваги, почало падіння назад.

Ну ось, прийшла її доля: прогуркотіло, пролетіло і цього разу зачепило її, розтрощило її всю. Не сховалася вона від неї — не можна втекти, замкнутися в своїй квартирі, стояти, притуливши вухо до вхідних дверей, слухати, як щось страшне, холодне, чуже, гуркочучи, наближається, по сміттєпроводу; не можна потім вбігти, з очима, повними щастя, в освітлену затишком кімнату, притиснути до себе близьку істоту — врятована, сховалася! Не можна радіти теплу, притулившись носом до холодної шибки: прийдуть, займуть те, де вона раділа, притиснуться до скла своїми носами, щоб побачити її, що віддаляється, на холоді, в польоті.

Світ, стіна попливли перед очима Домініки, відокремилися від неї — так добре, так легко, все зникло кудись, сон.

Сон-І

Коли вона розплющила очі — нікого не було поруч. Вона бачила залиту світлом кімнату і другий кінець ліжка, на якому вона лежала. На секунду їй здалося, що вона у себе вдома, і щоб упевнитися в цьому, вона, сповнена радості передчуття, вирішила доторкнутися до Торвіга, який лежав поруч. Але тут же вона з жахом зрозуміла, що не може поворухнути рукою. Вона підвела голову, скільки могла, і подивилася на свої руки — вони лежали під ковдрою, заховані від її очей. Тоді вона спробувала вертіти ними в ліктьовому суглобі — і скоро вона все зрозуміла: вона була просто прив’язана до ліжка, як прив’язують до стовпа звичайну корову, як прив’язують собаку до будки. Ні — гірше: її зв’язали всю — руки і ноги. Її, людину, жінку — хто? Хто має владу над нею? Вона сама хотіла влади над Торвігом, але як вона помилялася! Не можна володіти тим, що не є ти, неможливо: краще говорити собі весь час правду — ти, ти, тільки ти один, сам по собі, абсолютна влада тільки над самим собою. Але сам ти хоч належиш собі? Якщо ні, тоді — все вітер, все вітер і доля! Все хаос — і не можна нічого зрозуміти, нічого. Навіть син не належить їй, Домініці; вона не змогла зруйнувати жахливі закони світу, незрозумілі закони, за якими хтось збудував людські життя. Вона розбила собі голову об них, однак світ буде існувати так, як існував, а не так, як вона хотіла б. І ця думка наповнила її відчаєм і одночасно дивною — що взялась невідомо звідки — силою: їй хотілося опиратися далі, кинутися в іншу сторону, в третю, щоб, сліпій, знову налетіти на перешкоду, знову розбитися — і так до тих пір, поки вона не зрозуміє, де межі цього світу. А якщо вона пізнає межі цього світу — значить, стане ясно, що є інший світ: той світ, де вона хотіла б жити. І тоді вона буде служити іншому богу.

— Відпустіть мене! — Домініка рвонулася з усіх сил, забилася тугою рибиною, виламуючи плечові суглоби. Її лікті і щиколотки ніг міцно утримувала чужа, ворожа їй сила.

— Гей, Пантелеїч, новенька пішла в галоп! — Почула вона грубий жіночий голос і на мить зачаїлася, зиркнула по сторонам: ліжка, ліжка, ліжка, щось ворушиться на деяких із них. Її Торвіг, її квартира — її затишний світ! Зараз, негайно припинити цей кошмар — повернути все, як було, коли нікому до неї не було діла — нікому: о, яке щастя, яке це єдине щастя. Йти куди хочеш, робити що хочеш.

— Я хочу встати, я хочу встати, відпустіть, відпустіть мене!

Вона хотіла крикнути «відв’яжіть!», але злякалася приниження, яке звучало в слові «прив’язана». Вона якось ніколи не замислювалася, що людину можна прив’язати — як річ, знеособити її до речі.

— Пантелеїч, та йди вже, новенька в галопі! — Почула вона той же хриплячий жіночий голос. І через кілька секунд відчула кілька ударів по щоках. Хто міг, хто смів доторкнутися до неї?

Домініка відкрила очі і побачила майже старигана, в білому халаті, сивого, наполовину лисого, високого зросту. Своїми довгими руками він бив її — нехай і не боляче — по щоках.

— Що ви робите? — запитала Домініка.

— Прокинулась? — старий, чиє довге обличчя зі сплюснутим носом здалося їй таким же малореальним, як все навколишнє, незрозуміло посміхнувся. — Може, вистачить скакати галопом, га? Бач, розбрикалась.

— Мужика захотіла, — проскрипів, давлячись, дерев’яний жіночий голос.

— Мужики тепер для неї скінчилися надовго, — заусміхався, чомусь радіючи, стариган. Неначе він мстився їй, молодій, ще повній сил, за її молодість. Та ось вона — його повна влада над нею, отримана так, задарма, без будь-яких зусиль. Влада скриплячої нікчемності над її життям, її тілом, що викручувалося у всі боки.

— Стривай-стривай, панянко! — Раптом у голосі доброго старигана задзвеніла недобра загроза, і Домініка, що почала було знову

1 ... 52 53 54 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чому я не втомлююся жити», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чому я не втомлююся жити"