Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

означає, що йдеться про приблизно 145 (середня цифра) сотенних містечок, включаючи міста (переважно полкові), де квартирували по кілька полкових сотень, як, наприклад, Стародуб, Ніжин, Лохвиця. За найбільш широкими підрахунками, магдебурзьке право у тому чи іншому обсязі з них мали 21, включаючи 6 полкових (за винятком Прилук, Полтави, Миргорода і Гадяча) і Київ (з 1707 р. резиденцією адміністрації Київського полку був Козелець). Не враховуючи Києва, який дістав магдебурзьке право 1494 р., Переяслава (1585), Лубен (1591) і Пирятина (1592), решта отримала магдебурзькі привілеї у 20-40-х роках XVII ст., усі ще за часів Речі Посполитої. На жаль, матеріали магістратів і ратуш збереглися фрагментарно і стосуються діяльності лише 17 з них. Це означає, що ми не можемо впевнено говорити про існування або принаймні формалізовану діяльність ратуш у більш як 120 сотенних містечках Гетьманщини. Йдеться про так звані непривілейовані містечка, судові функції ратушних урядів яких скоріше за все не були відокремлені від суду сотенного, не мали власних приміщень і були формалізовані в межах відповідного діловодства сотенної канцелярії. Решта ратушних судів, у містечках і містах з давнішими традиціями самоврядування й організованішими міськими громадами (іноді магістрати й ратуші існували паралельно, як, наприклад, у Ніжині), вірогідно, мали більшу автономію, власні будівлі й відокремлене від сотенного діловодство. Потужні магістрати, очевидно, мали самостійні судові повноваження в межах міської громади, на відміну від ратушних і сотенних судів, постійно діючу судову колегію, яка мала засідати щодня, крім вихідних і свят, власне судове та нотаріальне діловодство[308] й переважно були виключені з юрисдикції полковника.

Щодо сотенних судів, то засідання проходили в приміщеннях сотенних канцелярій, на які було покладено також судове і нотаріальне діловодство.

Найформалізованішим і відокремленим від адміністрації став полковий суд, визначальними ознаками якого були насамперед окремий суддівський уряд, а також канцелярія на чолі з судовим писарем, об’ємне і специфічне судове діловодство (нотаріальні функції переважно належали полковій канцелярії). Суд діяв постійно, мав відповідні приміщення для засідань і архіву.

Генеральний військовий суд (ГВС) діяв постійно і разом з Генеральною військовою канцелярією перебував у місті-резиденції гетьмана. Як уже згадувалося, в різні часи він засідав у різних складах. Також широко застосовувалась практика висилання комісарів, призначених судом або гетьманом, які могли брати участь у засіданнях полкових і міських судів. Діловодство Генерального військового суду провадила судова канцелярія на чолі з писарем. Обсяг діловодства дуже поверхово можна оцінити з фрагментарно збереженого архіву за 1708–1786 рр. — бл. 4000 справ.

У конкретних цифрах судова система Гетьманщини виглядає так. Важко визначити кількість сільських і несотенних містечкових судів. Достовірної статистики щодо кількості населених пунктів Гетьманщини немає. Але, виходячи з того, що в середньому кожному сотенному правлінню підпорядковувалося 20 сіл і містечок, то можна обережно припустити, що всього функціонувало близько 3000 місцевих урядів нижньої ланки з судовими повноваженнями першої інстанції. Якщо припускати, що в кожному сотенному адміністративному центрі, окрім сотенного суду, паралельно діяв ще й ратушний (великою мірою ці суди були організаційно поєднані), тоді це дає ще близько 300 судів першої інстанції з функціями апеляційної щодо сільських. Впевнено можна говорити про 10 магістратських судів, 6 з яких належали полковим містам та один Києву, а також 7 ратушних у містах, яким свого часу було надано магдебурзьке право, в тому числі полкових, з менш потужними міськими громадами й обмеженими правами самоврядування порівняно з магістратськими містами. Десять полкових судів і Генеральний військовий суд нагорі довершують вертикаль судової системи Гетьманщини другої половини XVII ст. — 1760-х рр.

Ключовою ланкою в цій чотириступеневій системі треба визнати полкові суди. Саме вони несли найбільший тягар, щоразу більший і складніший, з розгляду численних кримінальних і цивільних справ полкової старшини, сотників і значкового товариства в першій інстанції і, слід думати, ще чисельніших апеляційних справ від двох попередніх інстанцій. Саме тому полковий суд змушений був еволюціонувати в напрямі від принагідних обов’язків полковника зі здійснення судочинства на території найбільшої адміністративної одиниці держави і суто номінальної суддівської посади до повноцінного самостійного уряду судді з власною канцелярією й усталеним колом обов’язків.

Збільшення і ускладнення обов’язків полкових судів, а з ними й Генерального військового суду, поставили на порядок денний питання реформування судової системи, яке визрівало протягом щонайменше трьох десятиліть в умах провідних правників доби, знайшло своє відображення в кількох кодифікаційних проектах та зрештою було втілено у життя Кирилом Розумовським.

Перші кроки було здійснено ще на початку 50-х рр. XVIII ст., зокрема, ордером гетьмана від 16 жовтня 1751 р. «повелено всем чиновникам, от вышнего до нижнего, по земским делам быть судимими в полкових судах»[309], що по суті перетворило Генеральний військовий суд виключно на апеляційну інстанцію, вилучаючи з його юрисдикції розгляд справ генеральної старшини, полковників і бунчукових товаришів у першій інстанції. Подальші кроки було спрямовано на комплексне реформування Генерального суду. А саме — ордером 17 листопада 1760 р. змінено склад суду, де відтепер мали засідати двоє генеральних суддів і десять обраних від кожного полку депутатів, а також урегульовано процедурні питання. Зокрема, було запроваджено реєстр справ і черговість їх розгляду у відповідності до нього, заборонено брати участь в апеляційному провадженні суддям, які були задіяні у вирішенні відповідної справи у нижчому суді, або їхніх власних апеляційних справ. Ордерами від 19 грудня 1751 р. і 17 листопада 1760 р. запроваджено штрафування як неправедних апелянтів, так і некомпетентних суддів, а ордером від 17 лютого 1763 р. скасовано апеляційні функції Генеральної військової канцелярії.

На підставі указу Катерини II від 8 травня 1763 р. гетьманським ордером від 2 червня 1763 р. відновлюється підкоморське провадження і вводяться підкоморські суди, а універсалом від 19 листопада того ж року — гродські й земські суди з чітко розділеними компетенциями. Сотенні суди як інстанції першого рівня було скасовано, хоча деякі дослідники припускають, що вони й надалі продовжували розгляд дрібних справ[310]. Гродські суди заступали місце полкових і мали розглядати лише кримінальні злочини в першій інстанції, незалежно від станової