Читати книгу - "Анна Київська – королева Франції"

Поклялися ніколи-ніколи не розлучатися, і слова свого дотримали. Завжди були разом, любили мандрувати, а на осудливі погляди не звертали уваги. Вони заслужили право на любов. Особливо Анна. Пожертвувала заради любові усім. З королеви стала просто графинею, переступила через усі заборони. Жіноче щастя для неї було вагомішим, аніж титул королеви. Та й граф Рауль де Крепі був достойним чоловіком, і Анна ніколи не пошкодувала про те, що вчинила.

Зрештою, чоловіка, короля Франції вона не зраджувала – боже борони! Вона не так вихована, – навіть не кохаючи його, була йому вірною. І не її провина, що він передчасно пішов із цього світу – все у волі небес. Якщо вона полюбила Рауля, значить, так угодно небесам. Та й кожна жінка приходить у цей світ для щастя. І вона не виняток… Рауля, коли він її покохав, не зупинило навіть прокляття Рима та відлучення від церкви – ніщо й ніколи не зупинить і її почуття до нього.

Дванадцять років її життя з Раулем промайнули як один день – сонячний, безхмарний і неймовірно переповнений. Здавалось, йому не було і ніколи не буде кінця. І що з того, що Рим велів Раулю і Анні жити окремо одне від одного? А вони жили в обіймах одне одного! Іноді їй здавалося, що обійми Рауля – це останній прихисток у її житті. Мабуть, воно так і було…

Цього не знав кюре, який їх вінчав, але це знала вона. І за те, що відбувалося з нею в обіймах Рауля, коли вони ночами шалено віддавалися любові, – вона ладна була навіть душу закласти.

Живучи в замку Рауля і вже будучи всього лише графинею, Анна зберігала добрі стосунки з сином-королем, бувало, що й супроводжувала його в поїздках по країні – навіть іноді разом зі своїм новим чоловіком, якого вже почав визнавати і син її Філіпп. Як уже згадувалося, під багатьма документами і хартіями тих років поруч з іменем сина-короля значиться і її ім’я.

Зрештою все почало налагоджуватися. Рим, збагнувши, що заборонити графу Раулю любити королеву Анну не може, пустив усе на самоплив. Почали звикати до повторного заміжжя Анни й французи, розуміючи: любов можна вбити, але не можна її комусь заборонити. Що з того, що Анна вже не королева, а просто графиня? Любов для неї виявилася більшим щастям, аніж титул королеви. Жінки навіть заздрити почали Анні – оце так любов!

Дружина Рауля, пишучи скаргу на зрадливого чоловіка, а заодно й на Анну, але палаючи до суперниці ненавистю, хоч як не дивно, все ж правдиво написала, що «королева Анна – найвродливіша серед жінок Франції». А тому, мовляв, і не дивно, що вона обплутала її чоловіка чарами, і він потрапив у її сильце… Мабуть, воно так і було – зачарувала Анна такого непокірного і войовничого, яким був Рауль. Але, як час покаже, недовго тривало їхнє щастя. Мрячної осінньої ночі 1074 року негадано скінчив свої дні граф Рауль де Крепі де Валуа, і Анна овдовіла вдруге. Все змінилося в її житті. Зі смертю того, кого вона так любила, життя її наче враз зупинилося.

Все відбувалося, як у тумані. Стояла на колінах біля домовини чоловіка, молилась за упокій його душі, а в самої на душі була пустка, глуха порожнеча. Та ще безпросвітна туга…

Хоч життя й утратило для неї сенс, та все ж треба було якось доживати віку. Ось тільки не хотілося жити з синами Рауля, які дещо неприхильно до неї ставились. Гадала в ті дні: куди їй піти, де знайти в світі цьому прихисток? І якось невдовзі по смерті Рауль приснився їй – такий же, як і був за життя рвійний, гарний. Сказав їй з легким усміхом:

– Я чекаю тебе, моя люба графине…

Аж тут – де не візьмись, уві сні з’явився… король Генріх.

– Анна – не графиня! Анна – королева, і вона повернеться до мене!

«Що за дивний сон, – прокинувшись, стривожено думала Анна. – Обоє вони мене немов чекають… Але до кого мені повертатися? До Генріха королевою чи до Рауля – графинею?»

Ще подумала і вирішила: мабуть, треба доживати віку з сином Філіппом – у статусі матері-королеви.

У вересні 1074 року Анна повернулася до Парижа. Король Філіпп зустрів її з усіма почестями, які належали згідно з церемоніалом королеві-матері. В її відання надали праве крило королівського палацу, виділили штат прислуги.

Рауль III Великий, граф де Крепі де Валуа де Вітрі д’Ам’єн дю Вексен де Перон де Шомон де Мондідьє, сеньйор Бар-сюр-Об, скінчив свої дні 8 вересня 1074 року в Мондідьє.

Спадкоємцем його став молодший син Симон, граф де Мант д’Ам’єн де Валуа де Мондідьє де Бар-сюр-Об де Вітрі і дю Вексен.

Граф Рауль де Крепі де Валуа знайде свій вічний спочивок у церкві Сен-П’єру містечку Мондідьє провінції Пікардія, де його гробниця знаходиться й понині. Нащадки роду Крепі Валуа досі живуть у Англії. У Франції рід їхній припинив існування ще в 1213 році – за відсутністю спадкоємців.