Читати книгу - "Світло чорної свічки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кнуспель прибрав такого вигляду, ніби мав повідомити щось важливе.
— Ми повинні негайно знайти водія вантажного автомобіля,— сказав він.— Я б разочок порозмовляв з ним, і через десять хвилин ми б уже знали, куди запроторив утікач нашу голубку.
— Пізно,— сказав гауптштурмфюрер холодно.— Очевидно, вони з самого ранку в місті. Ми не можемо більше ризикувати.
— Ви хочете вдатися до французької поліції? — Саласон здивовано звів брови.
— В нашому становищі це єдиний вихід. Лауренц намагатиметься потрапити на судно. Німецьке, італійське та іспанське — виключається. Найвигіднішою для нього була б якась російська посудина. Проте, гадаю, не слід випускати з уваги грецькі, турецькі і румунські судна,— Він обернувся до Кнуспеля.— Підіть в управління порту й з'ясуйте, які судна знялися з якоря удосвіта і які збираються відпливти протягом цієї доби.
— Слухаю, гауптштурмфюрере! — гаркнув, випнувши груди, Кнуспель і пішов. Саласон захоплено подивився йому вслід.
— Мої люди ніколи так не навчаться,— заздрісно зізнався полковник.— Яка виправка! А ми підемо до начальника поліції?
— Так,— відповів Кракмеєр. Він також провів поглядом берлінця, хоча Саласонова відвертість уперше не справила на нього ніякого враження. Молодецький вигляд помічника кримінальний радник зрозумів по-своєму. «Не вдасться вам, Віллі Кнуспелю, обвести мене навколо пальця»,— подумав він, перш ніж обернувся до іспанця:
— Не забудьте свої документи. І пам'ятайте: ми переслідуємо вбивцю, що втік з тюрми в Ріо-де-Оро.
Кримінальний радник засунув у кишеню піджака руку і дістав останню карамельку. Поклав її в рот і розгриз. Примруживши очі, він пильно подивився на набережну, ніби визорював у юрбі причаєного противника.
* * *Товстун за прилавком покрутив ручку приймача. З гучномовця полинув тріскучий голос співачки. Пісня була про кота, що закохався в намальовану сіамську кішку з довгою шерстю, і відтоді його більше не бентежили місцеві шанувальниці.
Огрядний чоловік знічев'я стиха підтягував. Такої пори завжди було мало відвідувачів. За столом у кутку четверо чоловіків грали в доміно. Портові робітники, що не одержали сьогодні роботи. П'ятим гостем був іноземець. З вигляду, видно, не грошовитий.
Майже годину сидів тут Лауренц, дивлячись у брудне вікно на скелети портових кранів.
Переїзд із Мансури до Орана обійшовся йому без пригод. Водія вантажного автомобіля дуже здивувало те, що європейці, в яких, очевидно, водилися грошики, зупинилися не в шикарному готелі, а забралися в якусь дешевеньку нору. «ні, тут щось нечисте,— подумав він.— і з тією хворою жінкою не все гаразд, якщо вона не прокинулася навіть тоді, коли машина підплигувала на вибоїнах». Водій швиденько заховав обидві банкноти, ще допоміг перенести сонну жінку, багаж до брудної кімнати та й гайнув, бо не хотів устрявати в такі історії більше, ніж потрібно.
Будинок, де Лауренц найняв кімнату, містився у вузькому провулку. Гладка, неохайна господиня взяла з них наперед плату і ні про що не питала. Хіба що багаж нових гостей вона оглянула з недовірою. Адже траплялося дуже рідко, щоб якась пара залишалася тут довше, ніж на ніч. Декотрі тут зупинялися лише на кілька годин. Обстановка кімнати складалася з одного широкого залізного ліжка і трьох табуреток. Постелі не було. Вгорі хиталася лампочка, вікна засклені потьмянілим склом. Жалюзі спущені, до того ж зіпсовані, підняти їх було вже неможливо. Тут Лауренц і залишив Маргу.
В чужому місті він важко орієнтувався. Брів вузькими провулками, які відгонили гнилизною. Над водостічними канавами здіймалися рої мух. Потім Лауренца захопило вируюче людське море базару, де арабські шевці, ковалі, лимарі, кравці вихваляли свої вироби. Два, наповнені рибою, візки вказували йому напрямок до порту.
За вікном бістро в повітрі велично розмахували стрілами крани. Крізь відчинені двері чулося завивання сирени на пароплаві, надтужне поскрипування каната, лайка десятника.
«Треба спробувати»,— думав Лауренц. Відпив чорної кави, потім устав і пішов до гравців у доміно. Чоловіки глянули на нього між іншим, але жоден не сказав ні слова, їх цікавила тільки гра. З кухля, в якому зійшла світла пивна піна, впало кілька краплин на витерту поверхню стола. Лауренц змочив у пивних краплинах пальця і біля вивершеної недопалками попільнички намалював, ніби в задумі, серп і молот.
Вантажники припинили гру. Спершу вони подивилися на малюнок, потім на іноземця. Поволі з їхніх облич зійшла байдужість. Вони заговорили між собою і запитали його про щось, але він не розумів.
— Я німець,— сказав він.— Емігрант без паспорта. Комуніст, розумієте?
Чотири руки потяглися до нього. Чотири розуміючих посмішки.
— Ернст Тельман? — Один з портових робітників закачав рукав сорочки аж до плеча. Вище ліктя на мускулистій руці відкрилося татуювання — радянська зірка.
Товстун за прилавком притишив радіо і зацікавлено спостерігав за ними. Один з портових робітників перекинувся кількома словами зі своїми друзями. Татуйований кивнув головою. Він підвівся і, по-дружньому поплескавши Лауренца по плечу, повів його до виходу.
Йдучи провулками й задвірками порту, татуйований говорив без угаву. Він так розмахував руками, ніби відганяв рій кусливих ос, його не турбувало те, що німець не розумів ні слова. Він базікав, жестикулював, вітався з перехожими, знайомими чи друзями, доки не прийшли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світло чорної свічки», після закриття браузера.