Читати книгу - "Куди залітають лиш орли"

Але цей стрибок позначився й на пасажирах вагончика. Усмішки застигли на їхніх обличчях. Піднесена рука Крістіансена зависла в повітрі. Першим отямився Каррачола. Взявши в Крістіансена автомата, він націлив його вгору.

Вагончик від'їхав від замку вже футів на п'ятдесят. Гірський вітер, налетівши, почав розхитувати його з боку в бік, наче гойдалку. Сміт, ослаблений ударом під час падіння, болем у руці й утратою крові, безпорадно ковзав по дашку. Перед очима в нього плив туман.

Від плеча й до коліна за якихось кілька дюймів від нього поверхню дашка пропанахала автоматна черга. Туман у Смітових очах розвіявся за одну мить. У магазині автомата залишалося ще досить патронів. Хвильку чи дві вони зачекають, чи пролетить тіло його повз вікна вагончика, а тоді стрілятимуть знову. Але куди? Яку ділянку стелі над собою вони оберуть цього разу? Як розстрілюватимуть дах — навмання чи квадрат за квадратом? Вгадати було важко. Може, цієї миті вони вже навели зброю просто йому в серце. Ця думка відразу змусила Сміта напружитися й переміститись на лінію щойно пробитих кулями отворів. Навряд чи ті внизу цілитимуться двічі в це саме місце, хоча стрілець міг і відгадати цей нехитрий Смітів прийом. Але цього разу розрахунок виявився правильним — наступна черга прошила дашок за три фути від Сміта.

Вхопившись за підвіску, Сміт звівся на ноги й повиснув на самому канаті. Цим він відсотків на вісімдесят зменшив вірогідність попадання. Далі швидко й нечутно, перебираючи руками по канату, перемістився вперед і став на передньому краю дашка.

Вагончик гойдало дедалі дужче. Опора весь час вислизала з-під Смітових ніг, а руки, особливо ліву, на яку припадало основне навантаження, зводила судома. Розгойдування вагончика, до того ж, аж ніяк не було плавне, воно скоріше нагадувало конвульсії дервіша, доведеного шаленим танком до виснаження. Біль у лівій руці ставав нестерпним. Здавалося, ніби з плеча одну по одній висмикують жили. Сміт утішав себе думкою, що жили все ж таки гояться швидше, ніж дірки від кількох пуль. А на місце, де він тепер стояв, навряд чи хтось став би витрачати кулі — пасажирам вагончика мало б здаватися, що відпускати рятівну підвіску за такої хитавиці було б видимим самогубством.

Його розрахунок справдився. Пролунали ще три черги; лише одна куля просвистіла поблизу нього, а тоді стрілянина вщухла. Сміт розумів, що скоро муситиме повернутися до досить безпечної підвіски. Він тримався вже з останніх сил. Ліва рука слабшала, і це мимоволі змусило його дужче вхопитися за канат правою. Гострий біль, наче струм, пронизав праву половину тіла, забираючи решту сили в здорової лівої руки. Треба було повертатися — й негайно. Сміт благав Бога, щоб магазин в автоматі був уже порожній.

Та наступної миті він побачив, що його молитву не почуто. Передні дверцята вагончика відчинилися, з них з'явились голова й рука. Голова належала Каррачолі, його рука стискала автомата. Побачивши Сміта, Каррачола відразу вистромився ще далі, прицілився й натиснув на гачок.

За такої хитавиці точно прицілитися було важко, але, з огляду на відстань у якихось чотири фута, це вже не мало значення. Сміт судомно перебирав руками по канату, намагаючись відійти назад, та вже перша куля розпанахала йому лівий рукав. Друга обпалила подряпиною ліве плече, наступні просвистіли над головою, але шкоди не заподіяли. Він важко сів, тримаючись за підвіску, тоді переповз за неї, щоб забезпечити собі бодай якесь прикриття.

А Каррачола вже поліз на дашок. В автоматі лишилося обмаль патронів, і він не міг дозволити собі витрачати їх намарне. Знизу його підсадили дужі руки Томаса й Крістіансена, він без зусиль вистромився футів на три над дашком і сперся на край, намагаючись закинути на нього ногу. Сміт устиг з полегкістю подумати, що суперник чинить фатальну помилку: не маючи за що вхопитися на зледенілому дашку, він неминуче полетить у прірву, щойно вагончик гойднеться. Але Каррачола знав, що робить. Вже за кілька секунд його пальці намацали отвори від куль з автомата. Відчувши надійну опору, він підтягнувся й став на коліна.

Сміт заходився. гарячково намацувати в торбі гранату своєю скаліченою правою рукою, водночас відсовуючись лівою якомога далі од підвіски: на такій малій відстані граната могла заподіяти йому не менше шкоди, ніж Каррачолі. Його ноги повисли над краєм вагончика. Раптом він скрикнув від болю: гомілки його щось здушило, немов лещатами. Хтось ухопив його за кісточки й намагався відірвати ступні від решти тіла. Сміт обернувся, й у місячному світлі побачив на своїх ногах чиїсь поблідлі від напруги пальці. Але з такою силою його могла притиснути вага щонайменше двох чоловіків: напевно, один повис на другому, чи то намагаючись не дати Смітові поворухнутися, чи то страхуючи свого товариша на випадок, якщо Сміт зісковзне в прірву. Але причини не мали значення — наслідок був той самий. Сміт спробував вивільнити ноги. Та навіть поворушити ними під вагою в двісті фунтів було неможливо.

Сміт кинув погляд уперед, але Каррачола наче прикипів до місця. Вагончик був тепер на півдорозі від станції до горішньої опори, і його нестримно розгойдувало. Тому Каррачола все ще стояв навколішки, не наважуючись ні на мить відпуститися. Сміт облишив спроби намацати гранату, яка за цих обставин однаково не допомогла б. Натомість він видобув з піхов ножа, стиснув руків'я трьома вцілілими пальцями правиці й спробував дістати ним до рук, що стискали його кісточки. Але не дотягнувся за якихось п'ятнадцять дюймів.

Ноги його, здавалося, ось-ось переламаються, ліва рука також. Пальці вже ледве трималися за підвіску. Йому лишалися лічені секунди, втрачати було вже нічого. Отож Сміт відпустив руків'я, натомість затис лезо між скаліченим великим і рештою пальців, обернувся й кинув ножа так сильно й точно, як тільки дозволяла рана й туман перед очима. Гострий біль у лівій гомілці й чийсь зойк пронизав його свідомість